Старший син дійсного статського радника Олександра Григоровича Милорадовича та Софії Григорівни, уродженої Туманської, Григорій народився 24 вересня (6 жовтня) 1839 р. на Чернігівщині. Прекрасна домашня школа, люблячі батьки. А потім Петербург, Пажеський корпус, нелегке навчання, дружба з цесаревичем Олександром (дивно, але це почуття було щирим, взаємним і на все життя). Уже тоді юнак, залюблений у історію рідного краю, почав публікувати свої розвідки у «Черниговских губернских ведомостях».
Навесні 1859 р. Григорія приїхав відвідати його дядько Лев Милорадович з молодою дружиною Лізою. Вони разом відвідували парки, впивалися пахощами бузку та конвалій; на званих балах тішилися білими ночами. Молодь невтомно ходила, милувалася природою, танцювала, а чоловік «дід» із насолодою дрімав. Після танцю з Грицем Лізавета задивилася у воскове обличчя чоловіка, від якого повіяло цвинтарним барвінком. Перевела погляд на хлопчика (він же на сім років молодший за неї!), те обличчя бризкало юністю, принаджувало буянням життя, навіть пахло зацілованим сонцем персиком…
Згодом Ліза з чоловіком поїхали до Відня: театри, бали, але Гриць не забувався, його лице стояло перед очима. Почалося їхнє багаторічне кохання-листування… Гриць писав, що у липні дістав звання поручика Кавалергардського полку; і закінчив: «Целую тебя нежно-нежно…».
– І чого це він тебе цілує? – раптом запитав Милорадович. Виявилося, що чоловік перечитував усі листи, перш ніж віддати Лізаветі її кореспонденцію.
– Хто цілує?
– А граф Григорій Олександрович – обізвався чоловік.
У листах Єлизавета пробуджувала у небожа цікавість до історії України. Нагадувала, що він «потомок Полуботка», «юный свободный казак, сын Украины, колысь свободной», що його призначення «быть полезным человечеству, а не потешать романовское отродье». Шпетила, що він пишається «усердной службой на сторожах у тела императрицы». Поіронізувала: «До тебе прихильна, дарма що кавалергард» (слова написала українською) і попрохала писати французькою, бо дідо читають кореспонденцію; а замість «цілую» писати «кланяюсь».
З роками кохання перейшло у дружбу цікаве спілкування. Ліза переймалася хворобами чоловіка, долею єдиного сина Грицька. Його вона виховувала українцем: рідна мова, вишиванки, кожного літа славний Тростянець, але… Розумний красивий юнак став блискучим дипломатом, мотом і картярем. Вона лишилася вдовою, дбала про «Просвіту», українські школи. А син робив борги, вимагав величезних коштів у матері. Вона дуже рано посивіла, злягла, у 58 років померла.
Григорій Олексáндрович Милорадович зробив стрімку кар’єру: 1871 — 78 флігель-ад’ютант імператора, учасник російсько-турецької війни 1877— 78 рр.
У 39 років граф нарешті зважився одружитися з 17-річною Вірою Шабельською зі старого дворянського роду відомих військових і шахістів. Втім небо не осяяло їхній шлюб ні коханням (Лізу він ще не забув), ні дітьми, тому граф розлучився.
Наступного року він повторив спробу: створив сім’ю з 23-річною Ольгою Катеринич. Одне за одним у них знайшлися малята: син Олександр та дочка Софія, названі іменами його батьків. У 49 років Милорадович став генерал-лейтенантом, отримав купу орденів, був призначений сенатором. Наступні роки (1890—96) – чернігівський губернський предводитель дворянства, організатор і перший голова Чернігівської губернської вченої архівної комісії.
Увесь цей час граф Григорій Милорадович присвятив вивченню історії та археології Лівобережної України, генеалогії, геральдики. Зібрав 16 тисяч унікальних книг, подарував їх місту. Граф – автор творів із історичної бібліографії. На жаль, його праці не перевидаються… Архів, у якому був унікальний щоденник 1875–1905 років, утрачено…
Помер 65-річний Григорій Олександрович Милорадович у Чернігові 13 серпня 1905 р. від паралічу серця, похований у родинному склепі на території Троїцько-Іллінського монастиря м. Чернігів.
