UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
  • Форуми
    • Вільна дискусія
    • Українська література
    • Українці й закордон
    • Музика, кіно, театр, художнє мистецтво
Головна » Регістрація » Видатні люди » Михайло Донець. Чародій нашої сцени

Михайло Донець. Чародій нашої сцени

На тихій Московській вулиці старого Києва в будиночку біля заводу «Арсенал» зайшовся плачем майбутній співак Михайло Донець. Батько працював креслярем на цьому заводі, був дуже музикальний, гарно співав дуетом зі своєю дружиною. У 8 років Михайлика віддали до церковнопарафіяльної школи, вчився він добре, але бешкетував. На уроках співів учитель звернув увагу на дзвінкий дискант хлопця і повів його до відомого в Києві регента Олексія Грінченка. Той послухав Михайла, оцінив його винятковий слух, музичну пам’ять, голос і записав до церковного хору. І хоч Михайло не раз отримував від регента камертоном по голові, вивчив усі дитячі хори і через рік мав перший виступ на сцені.
У родині було 7 дітей. Коли Орина Іванівна, мати, захворіла на туберкульоз, Іван Донець із горя подружив із ґранчаком, діти з усіх сил допомагали неньці, але вона танула на очах. 9-літнім Донець лишився напівсиротою. Через три роки не стало й батька. Адміністрація «Арсеналу» допомогла влаштувати хлопця до військово-фельдшерської школи. Утримання тут було на державні кошти, а курс навчання — чотири роки. Разом із Донцем учився Юхим Придворов, майбутній пролетарський поет Дем’ян Бєдний. В училищі Донець захопився театром, виконував там жіночі ролі (бо ж усі учні — хлопці), малював декорації, робив бутафорію. Голос його почав «ламатися», тож довелося залишити спів у хорі, зате найкращі ролі у виставах припадали йому. Якраз наприкінці його навчання у школі поставили «Бедность не порок» О. Островського. Роль Любима Торцова доручили М. Донцю. Зібралося все начальство школи й госпіталю, ще й запросили М. Соловцова, який очолював російський драматичний театр у Києві. Звичайно, це була любительська учнівська вистава, однак Соловцова зацікавив М. Донець, його темперамент, щирість і правдивість поведінки. Він пройшов за куліси і порадив Михайлові вчитися драматичному мистецтву.
17-літнього М.Донця зарахували до військового госпіталю фельдшером, платня була мізерна, але Михайло цим не переймався — сам заробляв не тільки на хліб, а й на плату за уроки приватним учителям О. Сантагано-Горчаковій і М.Бочарову; ввечері він летів до театру Бергоньє (білетери, з якими він познайомився, пускали його на гальорку). У ті роки М. Соловцов вів класи драматичного мистецтва в Київській музично-драматичній школі М. Лесневич-Носової. Якось Михайло наважився прийти, Соловцов його впізнав і запропонував учитися безплатно. Юнак поступив до театру Соловцова. Хрещеною матірю в мистецтві він називав Марію Заньковецьку, а вона зверталася до нього словом: «Синок!». Своїми великими учителями Донець вважав П.Саксаганського, М.Садовського й М.Лисенка.
Восени 1906 року закінчилася нарешті шестирічна служба у шпиталі, і він подав у відставку. Тим часом його вчитель співак М. Бочаров переїхав до Москви і став працювати в оперному театрі С. Зиміна. Звичайно, він забрав Донця в Москву. Цікаво, що Михайло Іванович вчив всі партії басового репертуару незалежно від того, чи буде він їх виконувати. Сталося так, що виконавець партії Додона Сперанський захворів, і спектакль мали відмінити. Режисер Оленін викликав Донця і запитав його: «Кажуть, що ти вчиш усі басові партії. Може, й Додона знаєш». «Так, — відповів Донець, — Прослухайте». Згодом цей образ став одним із найяскравіших і вражаючих у його репертуарі.
Разом із Іваном Алчевським влаштовували концерти української музики. На ньому М. Донець мав великий успіх: коли заспівав «Молітесь, братія, молітесь» М. Лисенка. Микола Віталійович, розчулений до сліз, підійшов до нього й поцілував. Закінчився концерт кантатою М. Лисенка. 1909 р. організував музично-драматичний гурток «Кобзар», що став духовним притулком багатьом українцям Москви та скалкою в оці владі.
З 1913 року – соліст Київського оперного театру. Під час війни керівництво опери подбало, щоб Михайла не взяли на фронт. Вдень (від 6 ранку до 6 вечора) він був госпітальним фельдшером, а увечері – артистом опери. Нерідко в перерві між репетиціями можна було спостерігати, як артисти слухали розповідь Михайла Івановича про його фельдшерську практику, любительські вистави, адже співак відзначався невичерпним гумором і був першокласним оповідачем.
Із запалом зустрічав владу УНР, на Софіївському майдані з хлібом-сіллю вітав С. Петлюру. 18 листопада 1918 року вперше в історії театру з ініціативи Михайла Івановича відбулася прем’єра опери Чайковського «Черевички» українською мовою.
У 1919 р. в Києві був організований театр музичної драми; Лесь Курбас мав ставити в ньому «Тараса Бульбу» М. Лисенка. Оперу нащадок козака Лиса Вовгури – Лисенко задумав 1880 р. на Хортиці; дописали твір після смерті Миколи Віталійовича. Задумав ставити «Тараса Бульбу» Лесь Курбас і запросив на партію Тараса Донця, але більшовики завадили. І тільки 4 жовтня 1924 р. у Харкові було вперше поставлено «Тараса Бульбу» М. Лисенка, а 1927 року оперу поставлено в Києві. Михайло Донець став першим виконавцем партії Тараса Бульби.
Коли більшовики окупували Україну, артисти виступали з концертами в «анекдотичних умовах, — згадував Михайло Іванович. — Ледь жива шкапа тягла віз із майданчиком, на якому стояли рештки від піаніно. Дякували нам натурою. Одного разу мені після концерту сказали: «Ми з вами, товаришу Донець, сьогодні розрахуємось «по-міністерськи». Мені видали фунт солі, три коробки сірників і дві голки».
1924 р. Донець став першим заслуженим артистом України. На цей час припадає його романтичне одруження з Марією Тессейр. Вона була молодшою на 6 років, щойно повернулася з Мілана, де закінчила консерваторію. Про цю пару Володимир Сосюра писав:
Дивлюсь крізь марево заграв…
Донець. Я в опері стрічав
Його з дружиною. Як любка
Вона була йому тих днів..
З часом Марія Едуардівна стала солісткою Київської опери, а чоловік вивчив практично увесь світовий басовий репертуар – 130 партій, причому за деякі з них (наприклад, опери Римського-Корсакова) навіть Шаляпін не брався. 1930 рік – народний артист УРСР.
Здавалося, пік удачі: захоплений українізацією рідної опери М.Донець пожинав лаври. Він переучив репертуар українською мовою — партії Мефістофеля, князя Галицького, дон Базіліо, Салтана. Уряд надав 20 тисяч карбованців на будівництво його власної дачі на Звіринці, а у саду він висадив 500 кущів червоних лілій. Сюди приїздили МХАТівці Москвін, Алла Тарасова, Ольга Кніпер-Чехова. Жінки милувалися садом, упивалися пахощами квітів, а чоловіки біля комину згадували анекдоти, пили лікер. Михайло Іванович був у центрі: охоче співав для гостей, сипав жартами, неперевершено розповідав про різні кумедні випадки. Часто О.Вишня, М.Донець, М.Рильський ходили на полювання та рибалку.
10 березня 1936 р. у Москві у перший день декади українського мистецтва відбулася прем’єра «Запорожця за Дунаєм» за участю Михайла Донця та Марії Литвиненко-Вольгемут. Тоді співака удостоїли ордену Трудового Червоного прапора.
2 червня 1941 р. на партійних зборах добродії влаштували суд лінча: пригадали анекдоти, дружбу із Вишнею, який тоді сидів; самозакоханий тенор Микола Платонов, який у партії Ленського пустив кілька півнів, пригадав фразу: «Краще співати маленькі партії добре, ніж великі погано».
В останнє бас Михайла Донця лунав по радіо 22 червня 1941 року, коли німці бомбардували Київ. Друг М.Донця Максим Рильський написав спогади, добився, щоб голос Михайла Івановича звучав по радіо.
А вночі енкаведисти увірвалися в будинок по Церковному провулку на Звіринці в Києві. Розгублені господарі з жахом спостерігали, як нишпорки, обшукуючи помешкання, перевернули все, потім М.Донця посадили до чорного «ворона». У особовій справі М. Донця збереглися протоколи обшуку й допитів, які вів енкаведист Хатеневер по п’ять годин. «Антисоветски настроенная личность. В период пребывания петлюровских частей в Киеве встречал их хлебом-солью, вывешивая петлюровский флаг»; «критикував заходи партії та уряду, розповсюджував антиукраїнські пасквілі й анекдоти, листувався із знайомими та родичами за кордоном».
10 вересня 1941 року в Україні час горя та боїв, а в усіх київських тюрмах за наказом наркома держбезпеки Меркулова без вироку суду були поголовно розстрiлянi всi в’язнi. Саме в цей день вiд рук «славних чекістів» обiрвалося життя унiкального оперного спiвака, чародiя сцени Михайла Iвановича Донця. Є гіпотеза, що співака застрелили та поховали на крутосхилі, де нині ярмо дружби народів. Володимир Сосюра писав:
Його за голос я любив,
Не тільки я – усі любили,
Але орлу одбили крила
В годину горя і боїв.
У день 100-літнього ювілею співака радянці знищили його будиночок на Звіринці.

Вер 10, 2015Ганна Черкаська
FacebookTwitter
вивчаємо мат частинуКостянтин І Острозький
You Might Also Like
 
9 червня 1847 р.
 
Василь Зуєв

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image6 years ago Видатні люди1,461
Недавні записи
  • Вічна загадка любові
  • Рідні бур’яни ( мишій, пирій)
  • Московський цар на колінах
  • 26 червня
  • Недільні школи
Позначки
поетписьменникчервоний терорживописецькозацтвоЗапоріжжяХарківБогдан ХмельницькийхудожникТарас ШевченкоІван АйвазовськийскульпторАполлон СкальковськийОлег ОльжичПавло ПолуботокСергій КорольовКирил РозумовськийОлексій ПеровськийгетьманперекладачІван ФранкоІван КотляревськийОлександр РубецьВолодимир ЩербаненкоОлексій ГанзенМикола Костянтинович ХолоднийЕммануїл МагдесіанГригорій СвітлицькийВолодимир СікевичкінооператорВолодимир КороленкоАльфред ФедецькийВолодимир КабачокСтаніслав МрозовицькийбандуристголодоморВасиль СедлярМихайло БойчукІван ПадалкоВасиль ЗавойкоСофія Налепинська-БойчукфотографНестор МорозенкоАнатолій ЛупинісВіктор Баранов
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Київська консерваторія хоче залишити в назві ім'я Чайковського - Український інформаційний центр до Чайковський і Україна
  • Ганна Черкаська до Без Базилевича немає «Енеїди»
  • Людмила до Без Базилевича немає «Енеїди»
  • Ганна Черкаська до Юрій Шевельов
  • Ганна Черкаська до Кондова еліта
Сторінки
  • Нагадати пароль
  • Регістрація
  • Українська історія
2015 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.