Вільгельм фон Габсбург – наймолодший син цісаря Австро-Угорщини народився 10 лютого 1895 р. Мати-італійка навчила Вілюся спілкуватися італійською, згодом виховувався «королевич» в Австрії, німецькою. Освіту він здобував у реальній школі у Відні та у Військовій академії Генерального штабу у Вінер-Нойштадті. Учився за власним бажанням, «аби не казали, що я маю старшинський чин тому тільки, що родився великим князем.» І хоч навчання було важким: від шостої години ранку до шостої вечора, – знаходив час для читання, а також учився ремісництву: столярству та бляхарству. Знаючи вісім європейських мов, Вільгельм почав учити й українську. По закінченні академії Габсбург був призначений до 13-го полку уланів, що складався із українських січових стрільців. 3 вояками Вільгельм фон Габсбург спілкувався їхньою рідною мовою. Це, а також гарне людське поводження привернуло стрільців до «королевича», якому на знак любові вони подарували вишиванку. Архикнязь часто її одягав. Так з’явилося прибране ім’я Василь Вишиваний. 
Перше кохання принца – українка, студентка Віденської музичної академії Іванна Марічка Прийма, пізніше училася в Парижі, стала відомою співачкою й піаністкою, концертмейстером Львівського оперного театру і викладачем Львівської консерваторії.
27 лютого 1918 року легіон Українських Січових Стрільців вирушив на допомогу армії УНР. Їхній маршрут: Кам’янець-Подільський, Одеса, Херсон, Олександрівськ.
12 квітня січовики під орудою сотника Василя Вишиваного без бою зайняли село Біленьке, наступного дня повели перший наступ на м.Олександрівськ. Вулицею Дніпровською (нині Леппіка) дійшли до Катеринівського вокзалу і зайняли його однією сотнею. 14 квітня усі сотні куреня повели наступ на місто, але більшовики, які вночі одержали підкріплення, зайняли станцію та відкинули січовиків до Дніпра. Двома кораблями під обстрілом стрільці відплили до Біленького. За цей час на Хортиці зібралася допомога – елітний Запорізький корпус полковника Петра Болбочана. На залізничній станції чекав загін Марусі Никифорової.
16 квітня Василь Вишиваний звернувся до січового війська своїм віршем:
До зброї, до зброї, стрільці!
Ви рідну країну спасайте.
Повстаньте, як вірні козацькі сини,
Героями в хату вертайте!
Об’єднані війська українців того дня розгромили військо Антонова-Овсієнка й взяли місто. З цього часу Василь Вишиваний став комендантом Олександрівська. 17 квітня вулиці 13-тисячного Олександрівська були переповнені людьми, які йшли з хоругвами і прапорами на площу Пушкіна, заполонили все навколо Народного дому. Тут відбувся спільний парад і перегляд обох українських частин. Стяги, що увібрали кольори сонця й неба, вперше уквітчали місто. Священики в святкових ризах відслужили молебень. Полковник Болбочан поцілувався з сотником Вишиваним, а січові стрільці та запорожці клялися у вічній згоді в боротьбі за Українську державу. У вітальному слові князь назвав місце зібрання майданом Волі. Тоді спільним рішенням визволителів та місцевого населення стало перейменування площі Пушкіна на майдан Волі. Тоді, у 1918-му, слово Воля мало первісне значення. Потім радянська влада його доволі оригінально трактувала: від 1978 року Залізного Фелікса поставили охороняти майдан Волі. Січові стрільці перебували в Олександрівську до 8 червня. Увесь цей час Василь Вишиваний був начальником гарнізону Олександрівська, мав дружні зв`язки з місцевими українськими організаціями та з Запорізьким корпусом Центральної Ради, який прибув із Криму після розгрому там Червоної Армії. За цей час вони провели чимало лекцій, вистав, концертів у Народному домі.
Вояки організували курси українознавства для вчителів перших українських шкіл Запоріжжя, налагодили видавництво першої української тижневої газети на Запоріжжі «Січ». У с. Цар кут січовики провели великі фестини. На Хортиці на Трійцю стрільці відслужили панахиду, поставили пам’ятний металевий хрест. Перебуваючи в Олександрівську, Василь Вишиваний дізнався про травневу нараду в Одесі, на якій представники УСДРП і УПРП за участю галицького політика О. Назарука та старшини коша УСС Н.Гірняка прийняли рішення підняти повстання проти гетьмана П. Скоропадського та передати владу в Україні ерцгерцогу В. Габсбургу. У нашому місті королевич написав відповідь: «Ви знаєте, панове, що я щиро полюбив український народ і сам почуваюся українцем. Коли буде воля цілого українського народу, щоб я став на чолі його держави, я не відкажуся від цього.» Посол Австро-Угорщини в Україні граф Форгач писав, що кожний в Україні дивиться на В.Габсбурга «як на нашого кандидата до престолу». Генерал Омелянович-Павленко писав: «Полковник Василь Вишиваний і на Катеринославщині лишив по собі добру згадку і як людина, і як старшина, і як політик.»
Відомо, що командири полків Запорізького корпусу П. Болбочан і В. Петров по-дружньому зустрічаючися в Олександрівську, пропонували архикнязю об`єднати легіон галицьких Січових стрільців із їхніми частинами для здійснення державного перевороту і просили Габсбурга очолити новий уряд України. Боячись конкуренції, гетьман П. Скоропадський домігся негайного розформування Запорізького корпусу, а легіон січових стрільців 10 червня був переведений у м. Єлізаветград (Кіровоград). Там ерцгерцог відзначився тим, що не виконував наказів командування про придушення селянських повстань, а захищав селян. Під опікою Габсбурга перебувала низка повстанських отаманів (Д.Зелений, М.Шинкар, Л.Шевченко – родич Тараса Григоровича). Василь Вишиваний зустрічався з повстанськими отаманами, інформував їх про рух каральних німецьких військ. У найважчий для України час Вільгельм фон Габсбург офіційно відмовився від королівського німбу. «Вірним громадянином Української держави» оголосив себе ерцгерцог 7 листопада у Чернівцях, вітаючи утворення Національної Ради Буковини. Через два дні Василь Вишиваний переїхав до Львова і там Дмитро Вітовський – військовий міністр ЗУНР – вручив йому грамоту про присвоєння звання полковника війська українського. В УГА це був єдиний вояк із академічною освітою.
Пізніше головний командир галицького корпусу «Українські Січові Стрільці» розділив долю армії УНР. Під іменем Василя Вишиваного Вільгельм Габсбург прийняв громадянство УНР. С. Петлюра присвоїв йому звання полковника. Служив Вишиваний (у вересні-листопаді 1919 року) у Генеральному штабі дорадником Петлюри з особливо важливих доручень, начальником відділу закордонних зв`язків, тому був присутнім на багатьох нарадах і переговорах Петлюри з іноземними місіями. Правда, із Симоном Петлюрою Василь Вишиваний геть зіпсував відносини. Знаючи, що вождь не терпить заперечень, полковник усе-таки виступив проти союзу УНР із Польщею, ціною передачі їй Галичини. Ерцгерцог писав: «Україна була потрібна Польщі лише доти, доки можна було використовувати українську армію у боротьбі проти більшовиків, й зрештою Польща залишила її напризволяще». Стався розрив Вишиваного з Головним Отаманом і від`їзд. Тяжка хвороба (тиф) затримала полковника в посольстві УНР у Бухаресті, де його часто відвідував Дмитро Дорошенко. У своїх спогадах історик відзначав, що Вишиваний говорив гарною українською мовою з галицьким акцентом, був перейнятий українськими симпатіями. Пізніше ерцгерцог напише, що родина Габсбургів протягом віків кривдила народ України, «тому це був один із мотивів, який спонукав мене піти на службу до українського народу й української республіки. Цю службу я виконаю вірно до кінця – все одно, на якім становищі поставить мене українська легальна влада і без огляду на те, чи це подобається моєму батькові і нашій родині.»
На еміграції його часто бачили в сірій шинелі української армії, прикрашеній небесно-золотою стрічкою. Бував Вишиваний у таборах інтернованих, багатьом допоміг. 1921 року у Відні українською мовою вийшла поетична збірка Василя Вишиваного «Минають дні» з присвятою «борцям, що впали за волю України».
Під його керівництвом 1921 року у Відні було утворено Українське вільно-козацьке товариство. Полковник Вишиваний очолював Генеральну управу, яка видавала тижневик «Соборна Україна». Упродовж 1925-1935 рр. Василь Вишиваний перебував у Парижі, підтримував зв`язки з полковником Євгеном Коновальцем, Сергієм Шелухіним. Полковник продовжував займатися власним бізнесом — мав лакофарбовий завод у Відні, одружився, мав двох синів — Піча та Франца.
На початку війни з СРСР до нього звернувся Ріббентроп із пропозицією співпрацювати щодо українських питань, але Вишиваний відмовився, після чого над ним встановили нагляд гестапо. У 1938 – 1945 рр. полковник брав участь у русі опору: передавав французьким розвідникам інформацію про воєнну промисловість німців в Австрії, пересування фашистських військ.
У 1944 році разом із потоком львівських біженців до віденської квартири князя постукала його перша любов Іванна /змучена, на милицях/ та її 17-річна дочка Рома . Василь Вишиваний тоді допоміг жінкам достатися до Америки. У Монреалі, а пізніше в Нью-Йорку в Українському музичному інституті викладала Прийма-Шмериківська. Її дочка була солісткою у Крайовому театрі Інсбруку, згодом – Монреаля. Саме їй належать танці у опері “Анна Ярославна” Антона Рудницького (чоловіка запоріжанка Марії Сокіл). З 1964 року в Нью-Йорку Рома Прийма очолила балетну школу.
27 вересня 1947 року у Відні прямо на вулиці арештували В. Вишиваного та представника ОУН в еміграції Р.Новосада радянською секретною службою СМЕРШ і перепроваджено до Карлс-Баденської тюрми, де велося попереднє слідство. Наприкінці листопада 1947 відправили в Київ до Лук’янівської тюрми.
Офіцер із гарним українським прізвищем на «-енко» продовжував нічний допит:
– Какими языками владеете?
– У відповідь називається більше десяти європейських мов.
– На каком языке будете говорить?
– Я – громадянин УНР, буду відповідати українською.
Так у Лук’янівській в’язниці півроку допитували «українського буржуазного націоналіста» Василя Вишиваного (Вільгельма фон Габсбурга –Льотрінгена), який не був українцем, не міг бути буржуа і націоналістом… Вільгельм заперечував свою причетність до будь-яких політичних рухів чи партій за останні 20 років, наголошуючи, що всі зустрічі і контакти були окремими подіями і не мали постійний характер. Він відмовився видавати прізвища своїх друзів і вигадувати наклепи на соратників по еміграції.
О 3-й годині ночі 18 серпня 1948 року у лікарні №1 м. Києва (Лук’янівської тюрми) серце Василя Вишиваного зупинилося. Діагноз: двосторонній туберкульоз легенів у відкритій формі. Тільки 25 грудня 1989 року прокуратура Київського військового округу реабілітувала Вільгельма фон Габсбурга.
Залишити відповідь