Їй було 15, а він був на 17 років старшим, коли вінчалися Аполлон Скальковський та Софія Живкович, дочка сербського емігранта полковника Степана Живковича (1780-1831). Про неї відомо, що народилася в Кишиневі, закінчила Одеський інститут шляхетних панянок.
Дітей у родині Скальковських було багато, та деякі повмирали немовлятами.
Найстарший син Скальковських Олександр Аполлонович (1841-1893) закінчив 1861 року юридичний факультет Рішельєвського ліцею в Одесі. Був правителем канцелярії графа М. Т. Лорис-Меликова. Згодом О. Скальковський працював директором Господарського департаменту, а з 1884 року до кінця життя обіймав посаду помічника начальника Управління пошт і телеграфів. Помер він від сухот.
Костянтин Аполлонович Скальковський (1843-1906) — адміністративний діяч і письменник — народився в Одесі. Освіту дістав у шляхетному пансіоні при Рішельєвському ліцеї і в інституті корпусу гірничих інженерів. К. Скальковський обіймав посади віце-директора гірничого департамента, члена гірничого ученого комітету та гірничої ради, був директором гірничого департаменту. При К. Скальковському велася велика підготовча робота по відкриттю в Катеринославі в 1899 році Вищого гірничого училища. Хоча кар’єру Костянтин Скальковський робив чиновницьку, проте в пам’яті багатьох він лишився як видатний балетний критик! Одруженим К. Скальковський не був, захоплювався багатьма жінками і мав у них успіх, мав репутацію світського лева.
Третій син Аполлона Скальковського і Софії – Павло (1849-1912) навчався у Першому кадетському корпусі, та військова служба була йому не до вподоби. Тому подав у відставку і від 1870 року працював на залізничному транспорті. Попри велику свою зайнятість на роботі, як і брат Костянтин, Павло співробітничав з газетою “Новое время”, захоплювався театром і передусім балетом.
У родині Аполлона і Софії Скальковських підростали доньки Єлизавета (1845-1860) та Софія (1848-1863), яким їм судився недовгий вік.
Людмила Аполлонівна (1858-1919/20) одружилася з адвокатом Володимиром Васильовичем Фрейгангом. Та чоловік став розважатися на стороні, наробив боргів, і Людмила була змушена з трьома дітьми виїхати з Мінська до батька в Одесу. У Людмили було троє дітей — син Анатолій і дві доньки — Наталя і Софія. Анатолій (1883-1920/30) закінчив військовий корпус, служив в Одесі, а потім брав участь у російсько-японській війні, мав чин поручика, бойові нагороди. Деякий час працював у банку, в канцелярії Міністерства Внутрішніх Справ. Після революції 1917 року його сліди губляться. Доля доньок Людмили Аполонівни не простежена. Відомо лише, що обидві були заміжні, а Софія мала трьох синів.
Життя молодшої доньки Скальковських Леоніди (1859-1884) виявилося коротким. У 1878 р. в Петербурзі вона вступила до консерваторії, де навчалася співу. Але вже 1880 року одружується з Олександром Плетньовим. 1884 року Леоніда померла. Їхній син Петро (1883-1972) вчився в училищі правознавства, служив у Сенаті. Багато уваги приділяв літературі і мистецтву, добре знав живопис. Помер Петро Плетньов в еміграції у Франції і разом з дружиною Наталею (в дівоцтві Алферакі, 1891-1971) поховані на кладовищі Сент-Женев’єв-де-Буа.
Найбільш відома дочка Аполлона Скальковського, про яку в енциклопедії Брокгауза і Ефрона подано таку коротку інформацію: «Скальковська-Бертенсон Ганна Аполлонівна — російська співачка-сопрано, народилася 1855 року. Музичну освіту дістала в Петербурзькій консерваторії. 1875 року співала на Маріїнській сцені. Незабаром одружилася з відомим лікарем Л. Б. Бертенсоном і присвятила себе переважно педагогічній діяльності». Дослідник її творчості К. Аренський стверджує, що її ім’я Ольга.
Ольга Скальковська мала чудовий голос, по закінченні Одеського інституту шляхетних дівчат вступила до Петербурзької консерваторії, котру закінчила з медаллю по класу відомого професора співу Камілло Еверарді (1825-1899). На сцені
Імператорської опери вона з великим успіхом виконувала перші ролі в операх «Фауст», «Гугеноти», «Руслан і Людмила». В опері Даргомижського «Кам’яний гість» була першою виконавицею ролі Лаури, партію котрої вона співала за життя композитора, заслуживши його високу оцінку.
Пробувши на сцені лише два роки (1875 і 1876), вона вийшла заміж за відомого лікаря Лева Бертенсоном (1850-1929), що спричинило її відхід зі сцени і викликало превеликий жаль публіки, критики і театральної дирекції.
Ольга Скальковська відкрила К. Аренському справжню причину її відходу зі сцени. Один з її шанувальників, великий князь, частенько навідувався в антрактах до її вбиральні. Якось він з’явився разом з імператором Олександром Другим. Ольга Аполлонівна, яка не сподівалася цього, розгубилася. Її ніяковість викликала бурхливі веселощі відвідувачів.
— Еге ж, — сміявся великий князь — злякалася? Завше така бойова, пальця їй у рот не клади, а тут наче водою облили…
Після цього імператор, приїхавши до театру, щоразу заходив за лаштунки до Скальковської. Ці відвідини не дуже тішили її нареченого доктора Бертенсона і він наполіг на тому, щоб Ольга залишила сцену.
Відомий художник барон Ернст Ліпгарт (1847-1932) написав 1891 року чудовий портрет Ольга Аполлонівни, на якому вона зображена в білій сукні на білому тлі. Портрет цей було передано до Музею Олександра ІІІ, по війні він знаходився в музеї Павлівська, а нині перебуває в Російському музеї.
Облишивши сцену, вона ще довго виступала на концертах. Найчастіше її акомпаніаторами були А. Єсипова, Ц. Кюї і М. Мусоргський. Усіх їх Скальковська дуже цінувала, та говорила, що найприємніше їй було співати з Мусоргським.
Тепер про онуків Аполлона Скальковського
Син Ольги Борис Львович Бертенсон (1878-1905) здобув звання доктора медицини, служив на панцернику «Олександр ІІІ». Загинув у Цусимською бою 14 травня 1905 року. Після загибелі Бориса, Ольга Аполлонівна припинила концертні виступи, замкнулася в більш вузькому колі близьких людей.
Михайло (1882-1933) закінчив Морський кадетський корпус. Як вахтенний начальник був у складі команди крейсера “Аврора”. Брав участь у російсько-японській війні, на його очах загинув панцерник, на якому служив його старший брат Борис. Він тяжко пережив загибель брата, згодом служив молодшим ад’ютантом у Головному морському штабі. Після Жовтневої революції продовжував служити в Адміралтействі, став співробітником часопису «Морской сборник». Він володів англійською, французькою та німецькою мовами, тому його цінували як кваліфікованого військово-морського перекладача. Помер Михайло Львович у 1933 році від розриву серця під час прогулянки яхтою по Фінській затоці.
Дочка Ольги Аполлонівни Тетяна (1879-1944) була одружена з генерал-майором Едуардом Верцинським (1873-1941). Після арешту більшовиками чоловіка та його смерті, Тетяна тяжко захворіла і за нею постійно доглядала 90-річна мати.
Ольга Аполлонівна померла 3 липня 1941 року в Ревелі (Таллінні). Через незрозумілу нормальним людям любов більшовиків влаштовувати місця розваг на цвинтарях, зазначав К. Аренський, там, де була похована Ольга Аполлонівна, по війні влаштували «парк культури і відпочинку».
Сергій Львович Бертенсон (1885-1962) присвятив своє життя мистецтву, був не лише знавцем театру, але й живою енциклопедією блискучої театральної минувшини. Він закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Працював у відділі спостереження за імператорськими театрами, палацами і музеями. За Тимчасового уряду в 1917 році завідував постановочною частиною Державних Петербурзьких Театрів. У 1918-1928 роках Сергій Львович служив у Московському художньому театрі, де завідував трупою і репертуаром і одночасно працював заступником директора музичної студії цього театру. Був він і секретарем В. І. Немировича-Данченка. 1928 року Сергій Бертенсон переселився до Голівуду (США), де працював в кінематографічних студіях як діалог-директор і технічний консультант. Йому й там було не солодко. «…Холлівуд — одне з найнекультурніших та найвульгарніших місць на світі…» — напише він у листі до баронеси Марії Дмитрівни Врангель (1857-1944).
Сергій Львович Бертенсон помер у Голлівуді 14 березня 1962 року.
