13 січня 1853 р. у селі Ярошівці на Чернігівщині у сім’ї багатого поміщика народився перший український культуролог, письменник, який першим запровадив жанр есе в українській літературі Василь Горленко.
Мати – Марія Мамчич. По лінії батька прямий нащадок прилуцьких полковників:
– Лазаря Горленка (помер 1687 року),
– Дмитра Горленка, видатного мазепинця,
– Йосафата Горленка, єпископа Білгородського (православного святого)
– Якима Горленка, наказного гетьмана у кримському поході 1737 року (згодом генерального судді).
Рідна сестра Йосафата Горленка Параска, одружилася з Ізюмським полковником Іваном Григоровичем Квіткою, їхнім рідним онуком був видатний український письменник, основоположник української прози Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко.
Василь Горленко навчався у Ніжинському ліцеї, закінчив Сорбонну. У Парижі він мав підпрацьовувати: був репортером газети «Фігаро». Брав інтерв’ю у Сари Бернар, яка зізналася, що найкрасивіші міста Європи: Київ і Прага. Бездоганний стиліст, який замолоду пройшов добру школу у Сорбонні, Горленко був одним із небагатьох українських європейців. Наділений безсумнівним літературним хистом, він, за словами Миколи Зерова, «знаходив дива мистецтва там, де походила вже рука невчена», і, все життя плекаючи рафіновані форми високої культури, був прецікавим співрозмовником, спілкування з яким приносить щиру душевну насолоду.
Після повернення на батьківщину отримав за заповітом батька 400 десятин гарної землі, якою не міг вправно керувати. Василь Горленко оселився в рідному маєтку, няньчив трьох чорних французьких мопсів. Влітку багато мандрував разом із друзями (П. Мирний, М. Мартинович, М. Стороженко) багатими маєтками поміщиків-колекціонерів, працював у їхніх бібліотеках. Взимку їздив до Києва.
Відвідував театри, мав необережність закохатися в Марію Заньковецьку. Він їздив на гастролі разом із трупою Кропивницького; часто сплачував борги трупи; коли хтось із акторів хворів, грав чоловічі тенорові ролі; млів, коли Маня дозволяла поцілувати ручку. Симпатичний, сердечний друг на дні своєї душі ховав спогад, як Маня його поцілувала в Катеринославі. Василь Горленко мав на столику біля ліжка велике фото коханої з її підписом: «Моєму вірному другові», про іншу жінку в своєму житті навіть не припускав гадки.
Автор численних оглядів української літератури, рецензій, характеристик, в яких наводив цінні фактичні дані про українських художників, письменників В.Боровиковського, Г.Квітку-Основ’яненка, І.Котляревського, Д.Левицького, І.Нечуя-Левицького, П. Мирного, І.Франка, Т. Шевченка, французького поета українського походження В. Гриценка. Активно співпрацював з журналом «Києвская старина». Автор численних праць ніколи не отримував гонорарів, а навпаки – сплачував борги часопису.
Якось М. Стороженко запитав, чому Горленко не видає свої розвідки. Звісно, почув нарікання на брак коштів. «Зберіть, я видам» – сказав козак-генерал. Так коштом М. Стороженка було видано книги «Южнорусские очерки й портреты» (1898), «Украинские были» (1899).
З таким господарюванням Василь Горленко потрапив у борги. Довелося їхати в Пітер на підробітки. На півночі українець захворів на сухоти, мріяв про тепло, поїздку до Криму, але на цифрі 54 годинник життя самітника зупинився.
Згідно з заповітом, похований Василь Горленко у рідному селі.
Залишити відповідь