UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Наші в Луврі: Володимир Боровиковський

Наші в Луврі: Володимир Боровиковський

4 серпня 1757 р. у Миргороді народився Володимир Боровик, художник-портретист В. Боровиковський. Його батько козак Лука Боровик – значковий товариш, що прирівнювалося до чину поручика в російській армії і дозволяло йому вважатися дворянином «із малоросійської шляхти». Лука Боровиковський на імідж не дуже зважав: він однаково писався, як Боровик і Боровиковський, як Лука так і Лук’ян. Головне, гадав Лука і його дружина Явдоха, – це сім Я, тобто батько-мати та п’ятеро синів: Василь, Володимир, Іван, Петро і Дем’ян.
Лука Боровиковський з діда-прадіда жив у Миргороді, мав будинок і дві ділянки землі під Миргородом і Хоролом. Він був добрим іконописцем, писав ікони для церков Миргородщини та Полтавщини, автор 200 портретів сучасників (Данила Туптала), картин («Благовіщення»); грав на гуслях, уклав «Ноти церковних пісень»; свої вміння він передав синам.
Син Луки – Володимир Боровик сімнадцятирічним поступив до Миргородського полку, прослужив дев’ять років, вийшовши у відставку у званні значкового товариша, взяв до рук пензель. Він не тільки розписував церкви, а й пробував свої сили і як портретист. Це стало приводом для знайомства Володимира Боровика з В.Капністом, предводителем дворянства Миргородського повіту, а пізніше — Київської губернії. У 1787 році, коли Катерина II подорожувала півднем Російської імперії, граф Капніст залучив до декораційних робіт Володимира Боровика. Кажуть, Капніст звернув увагу імператриці на алегорії Боровика, й 32-річного художника було запрошено до Петербурга.
Переїхавши до столиці, В. Боровик поселився у друга Капніста; працював під керівництвом українця Д. Левицького та австрійця Лампі. Щоб мати замовлення, з Боровика став Боровиковським. Учитися в академії було вже пізно, але талановитий українець став академіком за «Портрет Катерини II на прогулянці», згодом – радником академії мистецтв.
Серед 200 відомих портретів роботи В. Боровиковського – портрет В. Капніста. Кругла, розміром в долоню мініатюра написана на слоновій кістці (1793). Боровиковський зобразив сум Капніста, який щойно втратив улюбленого сина.
Лувр придбав картину В. Боровиковського «Лізинька та Дашинька», 1794.

Ïîðòðåò êíÿæîí Åëåíû Àëåêñååâíû è Àëåêñàíäðû Àëåêñååâíû Êóðàêèíûõ

Ïîðòðåò êíÿæîí Åëåíû Àëåêñååâíû è Àëåêñàíäðû Àëåêñååâíû Êóðàêèíûõ

luvr
В. Боровиковський не був одружений і не мав дітей; на старості уникав спілкування, відмовлявся відповідати на листи. Втім, із збереженого листування митця із земляками довідуємося, що до кінця своїх днів залишився типовим «полтавцем», дотримуючись на чужині українських звичаїв і традицій, та все мріяв повернутися на Батьківщину. І тільки батькова бандура, під яку він співав українські пісні, його інколи оживляла.
В останні роки життя Боровиковський влаштував дома приватну школу. Учнем Боровиковського був Олексій Венеціанов (батько-грек, мати – українка; сам родом із України). Незважаючи на переслідування інтриганів, жив по совісті, піклувався про своїх учнів, допомагав землякам і родичам. Та від правди життя фарби блякли, наче щось надломилося в художникові. Ліки від несправедливості, що була навкруги, шукав у мистецтві, релігії, пиятиці та каятті.
У ніч із 17 на 18 квітня 1825 року від розриву серця помер 67-річний Володимир Лукич Боровиковський. За його заповітом поховали «без лишніх церемоній». Усе майно, «состоящее в нескольких картинах, небольшом количестве книг, денег, сколько по смерти останется (всего четыре тысячи рублей) и в прочих домашних вещах раздать в помощь неімущим».
Не стало найтоншого поета сентиментального жіночого образу, але величні зразки його майстерності відкрили дорогу художникам романтизму. 175px-Borovikovsky_maria_Lopukhina
Яків Полонський про портрет 18-річної графині Марії Лопухіної (дочка генерала Івана Андрійовича Толстого) роботи Володимира Боровиковського. Померла у 24 роки від сухот. Портрет зберігався у Лопухіних, потім у дочки брата Федора Толстого. У 1880 р. портрет побачив Третьяков і викупив його.
Она давно прошла, и нет уже тех глаз
И той улыбки нет, что молча выражали
Страданье – тень любви, и мысли – тень печали,
Но красоту ее Боровиковский спас.
Так часть души ее от нас не улетела,
И будет этот взгляд и эта прелесть тела
К ней равнодушное потомство привлекать
Уча его любить, страдать, прощать, молчать.

Сер 4, 2015Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Віра ХолоднаНеперевершений Гмиря
You Might Also Like
 
Вінчання Грушевського
 
11 лютого 1963 р.

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image7 years ago Видатні люди4,186
Недавні записи
  • Валентина Попелюх Стус
  • Дмитро Сигаревич
  • Самотня сосна
  • Фронтовий алфавіт
  • Многогрішний чи Ігнатович?
Позначки
поетписьменникЗапоріжжякозацтвочервоний терорхудожникживописецьХарківБогдан ХмельницькийгетьманТарас ШевченкоперекладачакторскульпторСергій КорольовІван АйвазовськийКапністІван ФранкоголодоморВійсько ЗапорозькеВовкОлексій ПеровськийЛенінКирил РозумовськийОлександр РубецьІван ШишкінІван КотляревськийкомпозиторПавло ПолуботокІван БогунАполлон СкальковськийОлег ОльжичАрсен ТарковськийВолодимир КороленкоЯків ШахЄвген КравченкоПетро Конашевич-СагайдачнийконструкторАнатолій БазилевичІгор СікорськийВіра СвадковськатерапевтлікарМикола СтражескоЕнеїда
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ярослав до Козацький гетьман Павло Бут (Павлюк). Кумейки
  • Євгеній до Форточка чи кватирка?
  • Serhii до Лелеки своїх гнізд не забувають
  • Олександр до Наш геніальний нахаба
  • Олена Яворовська до І знову про котиків

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.