Не було трьох синів у Івана Айвазовського: було двоє дружин, четверо дочок і дев’ять онуків, із яких троє стали професійними художниками. Один із них Олексій Ганзен.
Олексій Васильович (Вільгельмович) Ганзен народився 2 лютого 1876 р. в Одесі. Син другої дочки художника І.К. Айвазовського Марії (Маріам) та Вільгельма Львовича Ганзена, нащадка шведського роду Саксонського генерального консула в Одесі. Його батько служив і вийшов у відставку дійсним статським радником. Батько Олексія був прикладом благодійності. Василь (Вільгельм) Ганзен мав невелику колекцію картин, із якою постійно брав участь у благочинних виставках. Прибуток від участі йшов на допомогу бідним, голодуючим або дітям.
В юності бував у феодосійській майстерні діда, «де чародій з густими бакенами і з чином дійсного таємного радника писав чарівні марини свої з вражаючою швидкістю», і який дав Олексію перші уроки малювання. Освіту здобував у 2-ій Одеській прогімназії, потім у Рішельєвській гімназії. В 1900 закінчив юридичний факультет Новоросійського університету в Одесі з дипломом II ступеня.
У 1901 поїхав до Мюнхена здобувати мистецьку освіту і провів за кордоном 10 років. Учився в Мюнхенській АМ у К. Зальцмана та П. Мейергейма, в Дрездені у Е. Брехта, в Парижі у Ж. Лефевра та Р. Флері. Високоосвічений інтелігентний європеєць, безкомпромісна особистість. О. Ганзен протягом 1900–1917 рр. був на службі в Відомстві Закладів імператриці Марії. У 1904–1905 рр. написав картини, присвячені російсько-японській війні: «Загибель броненосця «Петропавлівськ», «Нічна атака та супротив міноносців», «Броненосний крейсер «Адмірал Макаров». У 1907 р. виставив свою роботу «Чорне море» в Салоні на Єлисейських полях і отримав нагороду «Mention honorable», що дало змогу виставлятися поза журі.
З 1909 р. Ганзен найбільше уваги надавав флоту. Весною художник здійснив мандрівку на крейсері «Адмірал Макаров», що супроводжував імператорську яхту «Штандарт» під час зустріч Миколи II з главами держав Німеччини, Франції та Великобританії. Один із 60 етюдів, привезених із подорожі – «Яхта Штандарт на Ревельському рейді» – був подарований автором цареві. Праця художника під час мандрів відзначена подарунком імператора – булавкою у вигляді російського герба з діамантами.
Влітку 1910 р. Ганзен повернувся в Одесу з Парижа і привіз свій бронзовий бюст, виконаний Леопольдом Бернштамом (нині знаходиться у фондах Національної картинної галереї ім. І.К. Айвазовського в м. Феодосія).
У 1910-ті жив з родиною в Петербурзі, у маєтку Роман-Елі біля Феодосії, в Одесі. Купував картини відомих художників. Відкрив безкоштовну галерею у власному будинку в Одесі (1910—1917), після революції картини галереї Ганзена було розграбовано.
З 1915 р. був на службі по Морському міністерству як художник Головного морського штабу Росії. Писав морські пейзажі, продовжуючи традиції діда. 
У січні 1920 р. емігрував із родиною через Константинополь і Салоники в Королівство СХС. З 1922 р. Олексій Ганзен із дружиною Олімпіадою поселилися в Рагузі (нині Дубровник), де художник придбав віллу на березі затоки Груж і назвав її на честь дружини Олімпіади Володимирівни Васильєвої – «Олімпія». Через рік у Дубровник приїхав професор, контр-адмірал Олександр Бубнов. Він брав активну участь у створенні тут військово-морського училища. З подачі Бубнова Ганзен ілюстрував історію флоту Далмації.
До останніх днів Олексій Ганзен займався живописом. Картини купували для королівських палаців Югославії, Румунії, Італії. У 1929 р. в Парижі в галереї Жоржа Пті пройшла його персональна виставка.
У 1933 р. у Загребі вийшла книга «Історія військово-морського мистецтва» в трьох томах хорватською мовою. Її автор – контр-адмірал О.Д. Бубнов. Ілюстрації – О.В. Ганзена. Його остання виставка була присвячена флоту Далмації – від перших вітрильників до крейсера «Дубровник».
19 жовтня 1937 р. на власній віллі у Дубровнику, Хорватія, упокоївся художник-мариніст, професор, колекціонер.
За життя О. Ганзен написав понад 3000 великих полотен.
Михайло Латрі народився 31 жовтня 1875 р. в Одесі в сім’ї старшої дочки Олени Іванівни та лікаря одеської міської лікарні Пелопіда Савича Латрі.
Дитинство хлопчика пройшло в Ялті, де стіни материного дому були завішені картинами Айвазовського. Звісно, що здібний хлопчик проявив інтерес до моря та мистецтва. З трьох років жив в Одесі. Значну частину дитинства провів у Феодосії, де дід був першим учителем живопису. У 1896 р. після закінчення Рішельєвської гімназії Михайло Латрі, закінчив Академію мистецтв по класу пейзажу у А.І. Куїнджі і став професійним художником. У 1897 р., коли з Академії пішов А. Куїнджі, перервав навчання та відправився в мандри Грецією, Італією, Туреччиною, Францією. Учився в Мюнхені у Ш. Холлоші та Феррі-Шмідта. У 1899 р. повернувся до Санкт-Петербурга і був зарахований до Академії мистецтв вільним слухачем. У 1902 р. отримав звання художника за картину «Осінній вітер».
Був одружений із Аріадною Миколаївною Арендт, яка походила з родині лікарів; у другому шлюб і з Катериною Миколаївною Грамматиковою.
У 1905 р. переїхав до маєтку Баран-Елі біля Феодосії, де обладнав спеціальну керамічну майстерню, виставляв свої керамічні твори. На початку 1900-х рр. завідував Феодосійською картинною галереєю.
Після 1920 р. жив за кордоном. Спочатку в Греції, де керував Королівським керамічним заводом у Афінах. Брав участь у розкопках, які проводив Французький археологічний інститут на о. Делос і Міконос, зробив багато пейзажів.
У 1924 поселився в Парижі, де відкрив бакалійну лавку. Організував декоративно-художню майстерню. За його ескізами виготовлялись вази, сервізи, панно, лакові ширми в стилі арт деко –для американського художнього ринку.
У 1935 р. провів персональну виставку в Реймсі, на якій представив графічні роботи й акварелі Паризького періоду.
Помер 1941 р. в Парижі. Похований у Сент-Женевьєв-де-Буа.
Із дев’яти онуків Іван Айвазовський найбільше любив найменшого Костянтина, сина улюбленої найменшої дочки Жанни (Іванни). Костянтин Арцеулов народився 1891 року. Дитинство малого проходило у домі діда в Феодосії та на приморській дачі Айвазовського в селі Отузи (нині Щебетівка).
Дід дозволяв онукові все, а іншу рідню під час роботи не терпів. Якось картину «Серед хвиль» мав нахабство розкритикувати зять, татусь Арцеулова. Головний інженер суднобудування сказав, що човен намальований неправильно, зробив кілька зауважень про оснастку вітрильника (рангаут і мачти зображені неправильно), що борсався серед хвиль. Батько доводив діду, що корабель «фантастичний», схожий на корито, неможливо визначити клас корабля. Айвазовський мовчки вислухав зятя, склав руки за спиною і пішов, тихо наспівуючи під ніс якусь мелодію. Втім наступного дня Костик виявив, що вітрильника на картині більше немає, а з ним у майстерні художника — і татуся… Пригадував Костя, як на дачі слухав чудовий концерт: дід Іван грав на скрипці, а його друг композитор Олександр Спендіаров акомпанував на роялі.
Його батько Костянтин Миколайович і мати Жанна Іванівна підтримували прагнення сина до живопису. Усі родичі формували характер Кості. З дитинства мати учила, що його біль (наприклад, він приходив з плачем, коли врізав палець), нікому не потрібний, його треба приховувати, якщо хоче бути справжнім чоловіком. Так вони виховали елегантність, справжню інтелігентність і філософський спокій.
Юнак учився в Севастополі у студії художника Пала Павлинова, згодом – у Костянтина Юона в Москві, з 1911 – року в Петербурзі в студії Л. Бакста й М. Добужинського. Через два роки молодий графік опублікував свої ілюстрації до книги Никандра Маркса «Легенди Криму».
Паралельно у житті Арцеулова було небо. Він здійснив політ на повітряній кулі, 13-літнім побудував перший планер власної конструкції. Після Петербурга Арцеулов був інструктором аероклубу в Севастополі. Літав він на «Блері» зі швидкістю 100 км за годину. Учасник першої світової служив у кавалерії, командував взводом. У 1915 р. склав іспит на військового льотчика. Служив у 18-му корпусному авіаційному загоні, здійснив близько 200 розвідувальних польотів, успішно провів 18 повітряних боїв. Одного разу під Луцьком збили літак. Хтось сказав: «Арцеулов». Всі газети вийшли з некрологами. До собору, де відспівували аса, з’їжджалися пілоти, і раптом з’явився живий Арцеулов! Потім, за 5 хвилин до виконання «штопора», він скаже: «Я нічим не ризикую, я вже відспіваний». Так він став «королем штопора». Учні Арцеулова застосовували «штопор» у повітряних боях. Під вогнем зенітних гармат ворога, вони зумисно вводили машину у «штопор». Обдурений ворог, думаючи, що літак збитий, припиняв стрільбу. Тоді відважні авіатори виводили машину з «штопора» і у поземному польоті виходили з зони обстрілу. Важко навіть уявити, скільки життів льотчиків врятував своїми ризикованими польотами Костянтин Арцеулов. У грудні 1920 р. отримав призначення до 1-ої Московську вищу школу. Його учнями у школі військових вилетів були Михайло Водоп’янов і Валерій Чкалов. У 1923 р. здобув диплом пілота-парителя № 1. В 1923 р. випробовував перший радянський винищувач І-1 конструкції Н. Н. Полікарпова. 
1933 року Костянтина Костянтиновича було арештовано й кинуто до концтабору. Причина? Арцеулов украв «штуку шовку», чим підірвав оборону країни. Звинувачений зауважив, що парашути шиють з перкалю, але слідчий сказав: «Нашому звинуваченню можуть не повірити. Втім для нас головне роздавити вас як особистість і довести, що ви – ворог народу». Так було покінчено з авіацією. Його було вислано до Архангельська, де працював мотористом на катері. Реабілітований у 1937 року, але тільки через 10 років К. Арцеулов повернувся до Москви. На волі художник ілюстрував книжки для дітей і молодіжних видань журнали «Знание – сила», «Техника молодёжи». Саме до Арцеулова звернувся генеральний конструктор літаків Олег Антонов із проханням проілюструвати його книгу «На крилах з дерева і полотна». 11 квітня 1961 року на квартиру Арцеулова в Москві зателефонували з редакції газети «Правда» і попросили зробити малюнок у номер на честь першого польоту людини в космос і додали, що звернулися за рекомендацією дуже авторитетного товариша (то був Сергій Корольов, який знав К. Арцеулова з часу планерських польотів у Коктебелі).
Син Костянтина Костянтиновича – кінодокументаліст Олег Арцеулов.
Однієї березневої ночі 1980 р. стався напад. Дочка Оля викликала лікаря. Йому зробили термінову операцію, але серце старого авіатора перестало битися. К. Арцеулов помер 18 березня 1980 року в Москві, не дожив двох місяців до свого 90-ліття.
Отакі-то талановиті онуки-мариністи у геніального діда.
Залишити відповідь