25 квітня (7 травня) 1838 року Аполлон Мокрицький, удвох із яким Тарас Шевченко винаймали житло, записав: «Годині о другій я пішов до Карла Брюллова, застав його в робочій. Незабаром прийшов Василь Жуковський з графом Михайлом Вієльгорським. Надійшов Шевченко, і Василь Андрійович вручив йому відпускну за підписами Михайла Вієльгорського, Карла Брюллова, Василя Жуковського. 
Приємно було дивитися на оцю сцену». 24-річний Тарас Шевченко вигукнув своє захоплено-радісне: «живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окроме Бога — велике щастя буть вольним чоловіком».
Іван Сошенко того дня, працював над картиною євангеліста, відчинив вікно, щоб насолодитися пахощами весни. «Раптом, — згадує він, — у кімнату мою через вікно стрибає Тарас, перекидає мого євангеліста, кидається до мене на шию і кричить: «Свобода! Свобода!» — «Чи не здурів ти, Тарасе?» А він все стрибає і кричить: «Свобода! Свобода!» Зрозумівши, в чому справа, я в свою чергу став душити його в обіймах і цілувати. Ця сцена закінчилась тим, що ми обидва розплакалися, як діти».
