– І що в лісі здохло? – наступають Хомівна. – Скоро полудень, а ти ще не всю інфу виклала?
– Мовчи, сусідонько, голова бовкає, гуде пустим дзвоном. Дай трохи полежати, – безнадійно-кволо благаю.
– Ага, голова значить! Добре! Згадай, що сьоня народився найкращий лікар головного болю!
– Ти про Гільйотена?
– Ну, да! Про винахідника гільйотини!
– Сонечко, не поширюй дурних міфів!
– Жозеф-Іньяс Гільйотен народився 28 травня 1738 року, лікар. Згодом пішов у політики, став депутатом французької Національної Асамблеї. Доктор Гільйотен не був винахідником карального пристрою. 
Дійсно, машина з сокирою, що падала з висоти і рубала голову, застосовувалася в Давній Персії, німець на ім’я Антон Луїс запропонував французам прилад, механік на прізвище Шмідт збудував першу машину та випробував її на розбійнику Ніколя-Жаку Пелісьє. Як політик Гільйотен запропонував використання гільйотини під час Французької Революції.
– Дуже гуманно!
– Певно мірою твоя правда. Уяви собі: смертна кара у Франції ділилася за класовою ознакою: представникам вищих класів і знаті відтинали голови мечем, розбійників колесували, вбивців короля четвертували, фальшивомонетників варили живцем, єретиків спалювали, шахраїв вішали.
– Як кажуть Софочка: «Какой жах!»
– Саме тому Гільйотен запропонував демократичні доповнення до Кримінального Кодексу: «У разі присудження смертної кари, вид страти мусить бути однаковим не залежно від типу злочину. Злочинець повинен бути страченим шляхом відтинання голови простим механізмом.» Тоді, в час революції механічний пристрій для страти шляхом відтинання голови, назвали ім’ям Гільйотена.
– Ясно. А чому кажуть, що Гільйотен закінчив на гільйотині?
– Кажу ж тобі, це міфи для тих, хто лінується читати. 26 травня 1814 року Жозеф Гільйотен помер від абсцесу лівого плеча. А під гільйотиною загинув чоловік на прізвище Гільйотен із міста Ліон. Родина д-ра Гільйотена зверталася з проханням до уряду перейменувати гільйотину, але уряд відмовив, тоді вони змінили власне прізвище. Втім, ми рідко згадуємо, що доктор Жозеф Гільйотен один із ініціаторів вакцинації у Франції проти натуральної віспи. Він, як голова Комітету з вакцинації, домігся аудієнції з імператором Наполеоном і папою Римським, знайшов підтримку ідеї загального щеплення населення. З 1805 р. було запроваджене примусове щеплення серед цивільного населення та наполеонівської армії. Сам Наполеон зробив щеплення своєму сину 11 травня 1811 р.
– Дивина, та й годі. Какось не так нас учили…
Залишити відповідь