Народився Феодосій Печерський у місті Василеві (теперішній Васильків під Києвом) близько 1009 року. Ми не знаємо його імені, як і імені його батьків; знаємо, що його батько був у Василеві дружинником князя, що родина була багатодітною. З юних літ Феодосій прагнув догоджати Богу: кожного дня ходив до церкви, читав або слухав читання священних книг, уникав дитячих забав, не любив носити світлого убрання, відзначався тихістю, смиренням і послухом.
Згодом родина переїхала до Курська, де батько Феодосія став тіуном. У Курську тато віддав сина «одному з учителів навчатися Божественних книг…». Підліток виявився здібним учнем, швидко вивчив усе Святе письмо; опановував грамоту, арифметику, навчився церковного співу та вивчив Псалтир. Коли Феодосію виповнилося 13 років, помер його батько. Поранений горем підліток залишив дитячі ігри, скинув дорогий одяг і пішов працювати на поле разом із простими робітниками, але мати заборонила не гідне його роду заняття.
Якось побачив Феодосій прочан з Єрусалима, які оповідали про святі місця, він так захотів побачити все це на власні очі, що пішов з ними до Палестини. Мати наздогнала сина, повернула з дороги, і просила його не залишати її, а жити як належить шляхетному юнакові.
Феодосій продовжував жити життям побожним, відвідував церковні богослужіння. Коли він дізнався, що в Курському храмі часто не служать Божественну Літургію через брак проскурок, він вирішив сам їх випікати. Купував пшеницю, власноручно молов її, випікав проскури, приносив частину до церкви, іншу продавав, а на вторговані кошти купував пшеницю для нової випічки й роздавав бідним. Упродовж трьох років Феодосій займався випіканням проскурок. А мати дорікала синові, от і зважився він: залишив матір і потайки пішов до сусіднього міста, де жив у домі священика. Мати знову знайшла юнака, «захопивши його, поволочила б’ючи, до свого міста». Нарешті голова міста доручив Феодосію доглядати за своєю церквою.
Якось мати відлучилася з дому, от Феодосій разом із купцями попрямував з Курська до Києва вступати до монастиря. У печері преподобного Антонія Феодосій знайшов притулок. Антоній прийняв юнака та благословив постригти в чернецтво. Ймовірно, з того часу він прийняв нове ім’я. На честь кого? Можливо, на честь преподобного Феодосія Великого, який у V столітті був основоположником гуртожиткового чернецтва в Палестині. Можливо, на честь Святого Теодора Трихіни (волосінний) – візантійського монаха, чудотворця. Дивно, але помер Феодосій Печерський 3 травня, у день пам’яті преподобного Теодора Трихіни.
Коли преподобний Антоній відійшов на сусідню гору, Феодосій залишився на старому місці; через три роки подвижницького життя братія обрала його ігуменом. Преподобний Антоній благословив вибір братії.
Ставши ігуменом Печерського монастиря, Феодосій не змінив і не послабив свого смиренного, подвижницького життя: раніше за всіх він приходив до церкви, часто заходив до пекарні і допомагав пекти хліб, рубав дрова, носив воду, носив грубу волосяницю, спав мало, більше дрімав сидячи; за трапезою їв лише сухий хліб і варену страву без масла, пив тільки воду. Великий князь ставився з великою пошаною до побожного ігумена, часто розмовляв з ним на самоті, залишався у нього обідати і говорив, що його убога монастирська їжа набагато приємніша за князівську. Для братії Феодосій був прикладом подвижницького життя. Для кращого устрою життя ченців він заснував чернече співжиття на зразок уставу Студійського монастиря, який отримав з Царгорода. Від Києво-Печерського монастиря «всі [Руські монастирі] перейняли статут і ввели його по всіх монастирях. Тому й шанується монастир Печерський як найстаріший і найславніший із всіх.» Феодосій включив до статуту кілька власних ідей. На території монастиря не заборонялося перебування прочан і навіть жінок. Був затверджений поділ іноків на велико- і малосхимників. Він заснував у Києві перший гостинний дім, у якому годував жебраків, калік і розслаблених.
У добу ігуменства Феодосія в Києво-Печерському монастирі було започатковано книжкову справу — переписування, написання та збирання рукописних книг. Припис запровадженого статуту зобов’язував ченців займатись читанням книг у вільні від виконання послуху дні, взятих у монастирській бібліотеці у ченця-бібліотекаря. Це забезпечувало стовідсоткову грамотність усіх насельників і Печерський монастир з перших років існування став твердинею грамоти. За ігуменства Феодосія процес книгописання набув цехової організації. Найактивнішу участь в цьому брав сам Феодосій, а також Никон Великий, Іларіон Схимник. Також серед братії були своєрідні «книголюби», такі як Даміан Цілитель, Григорій Чудотворець Печерський. Між 1060 та 1062 рр. у печеру до Феодосія прийшов майбутній Нестор Літописець. Останні часи життя Феодосія Печерського описані в «Житії Феодосія Печерського» Нестора Літописця та у «Повісті врем’яних літ» під 1074 роком.
Незадовго до своєї смерті Феодосій заснував велику муровану церкву в ім’я Успіння Божої Матері (Успенський собор). Житія преподобних Антонія та Феодосія обох називають засновниками храму. Існує легенда, що Богородиця особисто передала преподобному Антонію золото на будівництво храму під час Свого явлення. У житії преподобного Феодосія говориться, що саме він виступив ініціатором будівництва, а гроші дав князь Святослав Ярославович. Преподобний Антоній спочив у рік початку будівництва (1073), а преподобний Феодосій трохи пізніше – 3 травня 1074. Феодосій захворів, провів Великий піст у своїй келії, зустрів Великдень. Через п’ять днів, на зібранні братія обрала нового ігумена Стефана І Болгарина. Наступного дня хворого відвідав князь Святослав із сином Глібом. На восьмий день після Великодня 3 травня 1074 р. Феодосій Печерський помер. За заповітом, поховали його у тому одязі, який завжди носив, у Дальніх печерах, де він жив і усамітнювався під час Великого посту.
Церкву було завершено в 1076 році, освячено 1089 року. До цієї церкви з Царгорода було принесено чудотворний образ Успіння Божої Матері.
Істинна побожність ченців Печерського монастиря здобула пошану, і він, як найстаріший український монастир, став називатися ще з XII ст. лаврою.
Залишити відповідь