18 листопада 1935 р. розпочався Варшавський процес над групою з 12 членів ОУН. Усіх учасників процесу звинувачували у приналежності до ОУН, підготовці замаху та вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького 15 червня 1934.
Усі підсудні, крім Романа Мигаля, і більшість українських свідків відмовилися свідчити польською мовою. Закордонна й місцева преса подавала реферовані промови обвинувачених, які зуміли схилити на свій бік багатьох симпатиків (завершився 13 січня 1936).
Степан Бандера, Микола Лебідь і Ярослав Карпинець були засуджені до смертної кари, заміненої у зв’язку з амністією на довічне ув’язнення;
Микола Климишин і Богдан Підгайний – на довічне ув’язнення;
Дарія Гнатківська – до 18;
Іван Малюца, Роман Мигаль і Яків Чорній – 12;
Катерина Зарицька (майбутня дружина Михайла Сороки) – 8;
Ярослав Рак і Євген Качмарський– до 7 років ув’язнення.
Через початок Другої світової війни й окупацію Польщі ніхто з підсудних не пробув в ув’язненні повний термін. Роман Мигаль загинув при перевезенні в’язнів.
