– Ич ти яка, пов’язала пісню з нашими космонавтами! – мітингують Хомівна. – І Павла Поповича, і Сергія Корольова згадала.
– Ну, сусідонько, ця тема: три в одному. Першим я би згадала Григорія Нелюбова із Запоріжжя. Класний космонавт, всі думали, що саме Григорій буде космонавтом №1. На жаль, на заваді стали радянські умовності. Ти ж не забула, що головними статтями біографії людини були: походження та національність. Завжди, навіть на війні, при відзначенні нагородами перевагу віддавали росіянам. От і ламали голову в загоні космонавтів: хто буде першим: росіянин Юрій Гагарін чи українець Григорій Нелюбов? Розв’язав проблему Микита Хрущов. Сказав партайгеносе, що Любов може бути народним героєм, а Нелюбов? Непатріотично… і наче відрізало. Похнюпилися українці, а Павло Попович заспівав:
– Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
– Я наймит у неї, хлопцюга приблудний.
– Чужий я у долі, чужий у людей.
– Хіба хто кохає нерідних дітей?
– Ага, українець Нелюбов виявився нелюбим, – зметикувала Хомівна. – А другий випадок?
– Другий відбувся 12 серпня 1962 р. Груповий політ двох космонавтів. Першим на «Восток-3» був росіянин Андріан Ніколаєв, позивний “Сокіл”. А наступного дня «Восток-4». Вперше в історії в космосі був українець Павло Попович, позивний “Беркут”. Ну, як тут не заспівати? Вперше в космосі пролунала пісня. Чому я не сокіл? – виводив красивим голосом космонавт улюблену пісню генерального конструктора Сергія Корольова.
– Третій, хто обожнював пісню «Дивлюсь я на небо», був українець, у якого й прізвище забрали… Сергія Корольова величали Сергєєвим. Щоб не розсекречувати прізвище, Корольову двічі забороняли погоджуватися на висунення Нобелевським лауреатом. У 1957 році Нобелівський комітет звернувся до Академії наук СРСР із проханням висунути на здобуття премії трьох науковців, чиї розробки відкрили людству шлях у космос. Кандидатура Корольова була поза конкуренцією, але Микита Хрущов відповів, що конструктор супутника — радянський народ, а не Сергєєв.
– Воістину, хіба хто кохає нерідних дітей?
– У день народження Корольов заспівав улюблену “Дивлюсь я на небо”, через день – Кремлівська лікарня. Під час операції з’ясувалося, що перебита слідчими НКВД щелепа зрослася неправильно, тому нормально дихати під час наркозу Корольов не зміг… 14 січня 1966 року він помер і світові оголосили справжнє ім’я Сергія Корольова.
– Ну, ти даєш! Здається: какаяразніца? Ну, пісенька; ну, прізвище, псевдо, позивний українця… Правду кажуть: історія розум має, дрібниць не буває.
