12 вересня 1959 року в Косові на Івано–Франківщині народився Тарасій Романюк.
Батько Василь Романюк (1925-1995), майбутній Патріарх Руси–України Володимир. 19-річним Василь Романюк, як член УПА, потрапив під суд і одержав десять років радянських таборів за участь у боротьбі з окупантами України. Побратимом Василя у таборі став кардинал Йосип Сліпий. Коли відбув строк, набавили ще 5 років і вислали до Магадана. Там Василь познайомився з українкою з Волині Марією Антонюк (1924-1985), репресованою за зв’язки з УПА. Покохалися, одружилися. Незабаром у подружжя знайшлася єдина дитина, син Тарас.
Та не було місця Романюкам в Україні, доводилося часто переїжджати. Батько Тараса на пів року переїхав до Омська, одержав теологічну освіту в духовній семінарії, прийняв сан диякона. Після повернення Романюк разом із сином і дружиною на два роки переїхав до своєї матері та братів у селище Курган (Балаклійського району Харківської області), де працював кіномеханіком. У 1964 році Василь Романюк повернувся на Гуцульщину. Саме він хрестив В’ячеслава Чорновола. У червні 1970 р. за виступ В. Романюка проти арешту історика Валентина Мороза Романюку заборонили правити службу.
У ніч із 12-го на 13-е січня 1972 року, коли було арештовано більше двохсот свідомих українців, Василь Романюк потрапив до ворожих рук. І знову доля політв`язня: сім років страшних Мордовських таборів та три роки заслання. Тарас-підліток потрапив під обстріл оточення, як син «ворога народу». Душа пані Марії розривалася від переживань і за сина, і за чоловіка.
Василь Романюк брав участь у голодуваннях у дні політв’язня та прав людини, у дні початку репресій в Україні й інших акціях протесту. Соузником Василя Романюка у Мордовії був його друг Валентин Мороз.
1 липня 1976 року батько відмовився від радянського громадянства і попросив політичного притулку в державах вільного світу. Василь Романюк вийшов з юрисдикції РПЦ і звернувся в Канаду до місцеблюстителя Київського митрополичого престолу першоієрарха УАПЦ митрополита Мстислава (племінника Симона Петлюри) прийняти його в лоно УАПЦ.
Три роки заслання відбув кочегаром, сторожем в Якутії.
Тарас за цей час закінчив школу, став студентом на факультеті журналістики Львівського університету. Отже, він має стати «бійцем ідеологічного фронту», а для цього син має публічно засудити батька-антисовєтчика. Другокурсник Тарас Романюк відмовився. Його виключили з вишу. Тарас вирішив обрати духовну стезю, він зробив безуспішні спроби вступити до Одеської, Московської, Ленінградської духовних семінарій. Романюка Тараса Васильовича запросили на навчання в Богословську колегію Св. Андрея Первозваного при Манітобському університеті в Канаді, але здійснити переїзд не вдалося.
Тараса забрали в армію (у будбат). У 1981 р. Тарас демобілізувався, але ніде не міг знайти роботи. Його могли посадити за дармоїдство, тому поїхав у селище Санґар Якутської АРСР, де відбував заслання батько.
О. Василь Романюк відбув покарання, повернувся додому. Дисидентові заборонили повернутися до священицької діяльності. У жодній семінарії не хотіли прийняти сина дисидента. Все це підточило здоров’я матері. Після її смерті батько й син емігрували до Канади. Тарас закінчив богословський факультет Манітобського університету. Святішому Володимиру судилося стати Патріархом Української Православної Церкви Київського Патріархату. У 1994 р. Тарас повернувся в Україну. Він допомагав батькові, одружився, прийняв рукоположення у священний сан і став кліриком Свято-Покровського храму в Києві.
Неповних два роки тривало високе служіння патріарха. 14 липня 1995 р близько 19-ої години у Ботанічному саду Київського Університету від четвертого інфаркту помер патріарх Володимир (Василь Романюк).
Протоієрей Тарасій Романюк залишив по собі книги: «Патріарх Володимир, або Спогади про батька»; «Канадські оповідання».
6 травня 2010 р. у м. Київ від раку упокоївся 50-річний Тарас Васильович Романюк, протоірей УПЦ КП, дисидент, письменник-публіцист, син патріарха Володимира.
