6 жовтня 1851 р. у містечку Седневі на Чернігівщині народився Федір Лизогуб (1851–1928). Батько – Андрій Іванович із козацько-старшинського роду Лизогубів, що мали землі в Полтавській і Чернігівській губерніях. Близький знайомий Тараса Шевченка, власник маєтку в Седневі, де восени 1846 і 1847 рр. гостював поет, листувався з поетом на засланні, клопотав про полегшення участі перед урядом, допомагав матеріально. Мати – Надія Дмитрівна Дуніна-Борковська, представниця дворянського датсько-польського роду Дуніних-Борковських, відомого з ХІІ ст. До цього роду належала славна українська письменниця, родичка іспанських королів Наталена Королева. Дуніни-Борковські мали родинні зв’язки з багатьма старовинними шляхетними родинами України – Волконськими, Галаганами, Лизогубами, Марковичами, Міклашевськими, Милорадовичами, Полуботками та Скоропадськими.
У сім’ї Лизогубів було троє дітей. Старший, Ілля став чиновником Міністерства юстиції, дійсним статським радником. Дмитро був революціонером-народником, одним із організаторів «Землі і волі», прихильником терористичних методів боротьби, страчений за замах на імператора Олександра ІІ. Лев Толстой у оповіданні «Боже і людське» вивів образ Дмитра під прізвищем Синьогуб. Федір – найменший син Андрія Івановича.
Дитинство Федора пройшло не тільки в м. Седневі, а й на французькій землі, бо його батько, працюючи у Чернігівському губернському комітеті з підготовки реформи 1861 р. одночасно з членами комітету Г. Галаганом та В. Тарновським, тяжко захворів і разом із сім’єю виїхав до Франції, в м. Монпансьє. Там Ілля та Дмитро закінчили місцевий коледж, а Федір продовжив навчання в Петербурзькому реальному училищі. Федір Андрійович здобув агрономічну освіту та повернувся до седнівського маєтку, до якого належало кілька хуторів.
У Чернігові Ф. Лизогуб мав власний будинок по вулиці Гончій, 70 (тепер – вул. Горького), займався підприємництвом і торгівлею лісом. Володів нерухомістю в Чернігові, яка оцінювалась у 4425 карб. Федір Андрійович розпочав службу у грудні 1893 р. на посаді помічника секретаря з’їзду мирових суддів колезьким регістратором (ХІV чин цивільного кодексу про ранги, в. зв. підпоручик), став почесним членом Чернігівського губернського опікування дитячими притулками. Федір Лизогуб був гласним Городнянського повітового та Чернігівського губернського земського зібрання (1886–1901).
Одружений був з Олександрою Федорівною Левиць, зі старовинного дворянського роду. У сім’ї виховувалося троє дітей: Олена (1890), Єлизавета (1892) та Віра (1897).
Протягом дев’яти років (1888–1897) обирався предводителем дворянства Городнянського повіту. У 1897 р. за сприяння Ф.А. Лизогуба у Седневі відкрили телеграфну станцію – одну з перших на території губернії.
Ф.А. Лизогуб став статським радником (в. зв. полковника) і почесним мировим суддею Лохвицького повіту. У грудні 1903 р. йому надано чин дійсного статського радника (ІV чин цивільних рангів, в. зв. генерал-майора), після чого був обраний головою Полтавської губернської земської управи.
Він виступав одним з ініціаторів спорудження пам’ятника видатному українському письменнику І.П. Котляревському, сприяв виданню його творів.
До 90-річчя від дня народження Тараса Шевченка на кошти Федора Андрійовича у Седневі був встановлений бюст поета роботи відомого українського скульптора Федора Балавенського. Це був другий у світі бюст Шевченкові, перший замовив Олексій Алчевський академіку Володимиру Беклемішеву (вчителю Ф. Балавенського). Він постав у Харкові на подвір’ї школи Христини Алчевської. Прикметно, що обидва бюсти стояли на приватних землях, тому не заборонялися владою.
Його клопотаннями для Полтавського земства був побудований новий будинок в українському стилі, був він і серед ініціаторів створення музею. Власним коштом Федір Лизогуб підтримував школу художнього промислу імені Миколи Гоголя у Миргороді, якою керував відомий український художник Опанас Сластьон.
У 1915–1917 рр. Федір Андрійович служив членом Ради земельного самоврядування й начальником канцелярії при намісникові Кавказу – великому князі Миколі Миколайовичу.
Після Лютневої революції 1917 р. очолював департамент іноземних підданих Міністерства закордонних справ Росії. Він був обраний головою комісії, що розробляла новий порядок розгляду прохань іноземців про прийняття їх у російське підданство. Після більшовицького перевороту 1917 р. в Петербурзі повернувся до Києва, де був консультантом із земельних питань при Генеральному Секретаріаті Української Центральної Ради. З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського був призначений міністром внутрішніх справ в уряді М. Устимовича.
Підписаний Павлом Скоропадським наказ про призначення Федора Лизогуба головою (отаманом) Ради міністрів Української Держави датовано 3 травня, проте перше засідання Ради Міністрів Української Держави під його головуванням відбулося лише 7 травня.
На той час до її складу входили вісім міністрів: освітнє відомство очолював відомий історик права і публіцист Микола Прокопович Василенко. За часів Тимчасового уряду був попечителем Київського шкільного округу, заступником міністра народної просвіти. Міністром юстиції став Михайло Павлович Чубинський – фахівець у галузі кримінального права, син українського етнографа й фольклориста, автора слів гімну «Ще не вмерла Україна» Павла Чубинського.
Вони зустрілися – двоє праправнуків гетьмана Дорошенка: Федір Лизогуб і Дмитро Дорошенко. Ось як описав цю зустріч Д. Дорошенко: «Передо мною був середнього зросту, з невеликою бородою пан, з гарним і трохи суворим обличчям. Він без довгих розмов запропонував мені пост товариша міністра закордонних справ».
До 10 травня Федір Лизогуб обіймав посаду міністра внутрішніх справ, до 14 листопада 1918 р. – Головою Ради Міністрів Української держави.
Протягом літа під керівництвом Ф. Лизогуба була проведена велика робота зі створення постійної штатної структури військових частин і підрозділів сухопутних військ Збройних сил Української Держави, реформування військово-морського флоту, з демобілізації торговельного флоту, відновлення Українського козацтва та зміцнення органів Державної варти.
Федір Лизогуб залишив помітний слід у дипломатії. Протягом 11 місяців діяльності уряду Україна мала 11 дипломатичних і близько 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території – 12 дипломатичних і 42 консульських представництва зі 24 держав.
За всю історію України важко знайти людину, яка б зробила більше для системи освітніх закладів, ніж Федір Андрійович Лизогуб. У більшості шкіл запроваджено викладання української мови та видруковано кілька мільйонів примірників українських підручників. Було засновано близько 150 нових україномовних гімназій, у тому числі в сільських районах. У містах Києві та Кам’янцю-Подільському відкрито два нових українських університети; засновано національний архів, національну бібліотеку в понад 1 млн томів; відкрито першу Українську Академію Наук, перший молодіжний національний театр, Український драматичний театр, художню галерею та інші перші національні установи.
Після опублікування гетьманом П. Скоропадським 14 листопада 1918 р. «Грамоти Гетьмана всієї України до всіх українських громадян і козаків України» і проголошення федеративного союзу України з майбутньою небільшовицькою Росією Федір Андрійович Лизогуб склав свої повноваження й емігрував. Помер Федір Андрійович на 77-му році життя у 1928 р. Похований у м. Белграді (Сербія).
Залишити відповідь