Рід Коссаків (Polski Kossakowie) транскрипція слова «козак», що вказує на козацьке походження роду.
29 квітня 1881 року на вул. Залізничній у Чорткові (тепер Тернопільська область) народилась Катерина Андріївна Коссак (за чоловіком Рубчакова).
Батько Катерини Андрій Іванович Коссак (1850-1917) із приміського села Білого, походив з родини коваля і ткалі. Андрій мав схильність до музики, став дяком чортківської церкви Вознесіння, самодіяльним диригентом міського хору.
Мати Катерини Розалія Григорівна Федорович (1856—1923) походила з бідної селянської родини приміського села Горішня Вигнанка. Вона співала у хорі Коссака, у 17 років стала дружиною о. Андрія, матір’ю їхніх шістьох дітей. Усі діти змалку опанували музичну грамоту та співали в батьківському хорі, згодом стали відомими діячами української сцени:
Михайло (1874—1948) – театральним диригентом і композитором,
Василь (1886—1932) – оперним співаком і театральним діячом,
Володимир – актором,
Катерина Рубчаківна, Марія Костів-Коссаківна та Антоніна Дякова – драматичними актрисами.
1 травня відбулося хрещення та миропомазання греко-католички Катерини Коссак. Катря навчалася в міській школі у Чорткові, з дванадцяти років співала в аматорському хорі, яким керував її батько. Далі була Чортківська учительська семінарія, директором якої був Іван Коссак, де діяв самодіяльний драматичний театр.
У червні 1896 р. під час гастролей у м. Чорткові диригент оркестру та хормейстер театру «Руська бесіда» Михайло Коссак (старший брат Катерини) набирав «голосистих» дівчат для хору. Він залучив 16-річну рідну сестру ученицю вчительської семінарії Катерину Коссаківну до роботи мандрівного театру товариства «Руська Бесіда», єдиного тоді професійного українського театру на західноукраїнських землях.
Михайло Коссак став першим учителем співу молодої хористки, а згодом оперної солістки. Оскільки Катерина не мала спеціальної мистецької освіти, її керівниками були Степан Янович (батько Леся Курбаса) і Кость Підвисоцький. З невеличкою, слабосилою дівчиною сценічною майстерністю займався її перший артистичний керівник і режисер Степан Янович, відкрив багатство таланту дівчини, відшліфував його.
Після короткого періоду «проби сил» у епізодичних ролях Катерина Коссаківна ввійшла в основний репертуар і стала примадонною. Через чотири роки Катря вийшла на сцену Львівського театру товариства «Руська бесіда». У травні 1898-го Катерина Рубчакова тріумфально дебютувала в партії Оксани в опері «Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського.
Актор Іван Рубчак закохався у юну Катерину. Веселий, безжурний Іван, прекрасний співрозмовник зачарував дівчину. 28 січня 1899 року він повів красуню Катерину під вінець; і з афіш зникло прізвище Коссаківна – публіка аплодувала Рубчаковій!
Далі було навчання в музично-драматичній студії при театрі, якою керував Йосип Стадник. У 1901—1902 pр. Катерина Рубчакова – учениця відомого педагога Софії Козловської (1871-1958), яка навчалася в Мілані у італійського професора Фаусти Креспі, учителя Соломії Крушельницької.
У травні 1900 року вперше в історії Українського театру «Руська Бесіда» гастролювала у Кракові, там у Катерину безнадійно закохався відомий польський письменник і драматург Владислав Оркан. П’єса Оркана, гра Катерини Рубчаківни мали великий успіх, а через два місяці у Чорткові Рубчаки раділи першій донечці – Ярославі (1900-1960), майбутній акторці, дружині Ярослава Барнича, автора пісні «Гуцулка Ксеня».
Через три роки, гастролюючи у Чернівцях, у будинку своєї подруги Ольги Кобилянської Катерина народила середню дочку, назвала її на честь подруги Ольгою (1903 – 1981), теж майбутню акторку, дружину Гната Юри. У травні з’явився мамин мізинчик – найменша донечка Надія (1905-1975), якій мати передала свою вроду й талант. Співачка, актриса, дружина лікаря Дениса-Романа Гури жила у Чикаго.
І хоч дівчатка місяцями виховувалися у родичів, тільки на канікулах бачили тата-маму та дихали пилом куліс; їх єднала любов і відданість до театру: всі вони стали акторками.
У 1909 р. у Львові К. Рубчакова з успіхом виступила у драмі В. Оркана «Скапаний цвіт», перекладеній українською. Автор п`єси В. Оркан спеціально приїхав із Кракова до Львова на прем’єру; були присутні письменники І.Франко, Л.Мартович.
У 1913 р. партнером Катерини Рубчакової став Лесь Курбас, випускник філософського факультету Віденського університету, знавець восьми мов. Іван Рубчак був учителем Леся, актора, якого взяли одразу ж на головні ролі. Високий, стрункий із буйним чорним волоссям Курбас, якого називали Чайльд Гарольдом, зачарував красунь Відня, Києва, Львова. Вони грали коханців: він Михайла, вона Анну в «Украденому щасті», він Астрова, вона Олену в «Дяді Вані». 32-річна Катерина була заміжня, мала трьох дітей, але немає ліків від кохання. 26-літній Лесь Курбас вистрелив собі в серце з револьвера. Куля там і лишилася: лікар, який врятував його, побоявся її діставати. Гірко, що комуністична куля вбила серце Курбаса.
23 березня 1914 р. у Стрию відбулася прем`єра спектаклю Василя Пачовського «Сонце Руїни». Очі публіки були прикуті до двох суперників, божевільно закоханих у Катерину Рубчакову – режисера Степана Чарнецького та Леся Курбаса, виконавця ролі гетьмана Дорошенка.
Потім був мальовничий Чортків, батьківщина С. Чарнецького, К. Рубчаківни та її братів музикантів і акторів Коссаків. Саме тут народилася і вперше залунала на сцені Народного Дому (сьогодні районний будинок культури ім. К. Рубчакової) пісня, що пульсує в генах кожного українця, «Ой у лузі червона калина» (слова С. Чарнецького, музика М.Коссака). Пісня стала гімном січових стрільців, згодом ЗУНР.
Катерина Рубчакова проспівала сорок партій в операх та оперетах. Влітку 1914 р. Рубчакова у Чорткові, у Борщеві співала у партнерстві з запрошеним тенором Міланського оперного театру Джакомо Бореллі в «Дочці кардинала», «Мадам Батерфляй», «Казках Гофмана».
Від початку Першої світової Катерина Рубчакова забрала донечок і поїхала у Чернівці до Ольги Кобилянської. Довірила щирій подрузі дітей рятувати, а сама назад до чоловіка, на сцену, але між ними на цілі три роки став фронт.
Катерина Рубчакова спочатку повернулась до рідного Чорткова, але вже у 1916 р. погодилася очолити українську мандрівну трупу Стрілецького театру при Легіоні Українських Січових Стрільців. Іван Рубчак працював у складі «Тернопільських театральних вечорів», у Новому львівському театрі, в театрі Начальної команди Української Галицької Армії та театрі Червоної Галицької Армії. У 1917 р. до театру приєднався чоловік Катерини Андріївни – Іван Рубчак. У 1919 році разом з УГА покинули землі Галичини, разом із новоствореним театром «Новий Львівський театр». У липні 1919 р. «Новий львівський театр» виступав у Кам`янець-Подільському, нарешті родина почала збиратися: у складі трупи були Катерина, Іван та їхня донька Ольга Рубчакова. Театр поїхав гастролювати до Вінниці, а вона занедужала на «іспанський» грип, залишилася у Зінківцях біля Кам`янець-Подільського на квартирі у добрих людей. Через три місяці22 листопада 1919 року згасла свіча життя 38-річної Катерини Рубчакової. Ніхто з рідних не проводжав її. Поховали її на сільському цвинтарі господарі квартири.
Навіки закоханий у неї поет Степан Чарнецький мовив: «Здається мені, що довго на нашій сцені ніхто не засміється так щиро, як вона, і ніхто так, як вона, не заридає… Довгі роки вона була найкращим явищем у нашому театрі, була його колоною, окрасою й душею. Найсильнішим і найчистішим коханням за все її життя була любов до рідної сцени…»
Залишити відповідь