Люди антикварного віку певно не забули популярної пісні Марка Бернеса «Когда поет далекий друг» (сл. Якова Хелемського, муз. Бориса Мокроусова):
Задумчивый голос Монтана
Звучит на короткой волне,
И ветки каштанов, парижских каштанов
В окно заглянули ко мне.
Правда, радянські студенти чомусь співали:
Задумчивый голос Монтана
Звучит на короткой волне,
Но я не в восторге, стипендии мало,
И грустно становится мне.
Когда поет
В Москве Монтан, опустошается студенческий карман,
И сокращаются расходы на питанье,
Когда поет
В Москве Монтан.
Співак Ів Монтан був великим «далеким» другом Москви, у 1956 та 1963 роках гастролював у СРСР, де познайомився з Микитою Хрущовим.
І була у француза (італійсько-єврейського походження) слабкість: він колекціонував білизну радянських леді екзотичних розмірів. Наприклад, його доводили до екстазу пантальони з «начосом» на ґудзиках (не резинці) не менше 60-го розміру. Ів Монтан купив на промисловій виставці кілька комплектів із написом «Сделано в СССР» і все придбане виставив у Парижі, колекцію зацінила публіка. Це шокувало Микиту Хрущова і «далекого друга» на якийсь час забули.
Уночі 21 серпня 1968 року почалася операція «Дунай» – показова військова акція Варшавського договору в Чехословаччині. 300 тисяч солдат і 7 тисяч танків приїхали у братню республіку боротися з «контрреволюцією». Ів Монтан засудив введення радянських військ до Чехословаччини і на знак протесту проти вторгнення радянських військ до Чехословаччини вийшов з Комуністичної партії Франції, хоч був комуністом у другому поколінні: його батько мусив тікати від Муссоліні до Франції.
Та Ів Монтан не покаявся. У 1970 р у фільмі “Зізнання” зіграв головну роль – заступника міністра закордонних справ Чехословаччини, котрий у 1951 році був оголошений шпигуном і потрапив до в’язниці, де пережив фізичні та психологічні тортури. Як ви розумієте, такого в СРСР подарувати не змогли. Радянський уряд зобидився на «антирадянщика» Іва Монтана, і вніс шансоньє до списку «заборонених до згадування в ефірі». Отоді й згадалися грішки француза: розпустили чутки про збоченця і його колекцію білизни.
Та білизна продовжувала воювати.
Знаючи, що кришталевою мрією радянського солдата був бюстгалтер, який він мав привезти коханій замість «алєнькава цвіточька», у вітринах крамниць Праги не побоялися розмістити антиокупаційну рекламу: жіночу білизну з написами: «Иван, иди домой… тебя Маруся ждет». Це деморалізувало солдат.
Єгунов Володимир: «Коли 1984 року видавництво «Радуга» випустило книгу Жан-П’єра Жанкола «Кино Франции. Пятая республика (1958-1978)», де в кінці наводилися фільмографії багатьох режисерів, у жодній із них ім’я Монтана серед акторів не згадувалося.”
