UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » День Надії

День Надії. Надії Білозерські.

– Примостилися на парканчику, гріємося на скупенькому сонечку. У хаті дубар кістки ломить, їсти постійно хочеться, тому кучкуємося на вулиці.
– От сьогодні день Надії, а в моїй макітрі безнадійний серіал із Надіями Білозерськими! Хто з них хто? – ґвалтує мозок Хомівна.
– І чого б то я репетувала? Все ж елементарно: історію українських родів треба вчити змалку, поступово, дозовано, тоді й зрозумієш, що в Україні стільки родичів, що ти не один.
– Білозерські (пол. Biełozierski, рос. Белозерские) – нащадки князя Рюрика, потім козацько-старшинський, а пізніше дворянський рід. У реєстрі 1649 р. є імена Яроша та Карпа Білозорських і Куца Білоозерського, які служили в сотні, де було село Білозеро. Відомий козак Йосип Білозерський, його син Василь Йосипович, онуки Данило Васильович і Михайло Васильович (*1772 — †1835). Михайло Білозерський освіту здобув у Київській духовній академії, вільно читав французького філософа Вольтера в оригіналі, був маршалом-предводителем повітового дворянства. У спілкуванні з сусідами та селянами колезький асесор користувався малоруським нарєчієм, по-нашому – українською мовою, проте зажив слави одного із найосвіченіших людей краю.
– Дуже він закохався у юну дочку козацького сотника – Мотрону Василівну Силевич. Одружилися оселились у повітовій Борзні, мали там кілька будинків. На ті часи із пожежною охороною у містечку було кепсько, отож невдовзі їхній маєток згорів на попіл. І родині Білозерських довелося переїхати на власний хутір, який господар назвав на честь дружини – Мотронівкою. Оселилася родина у хаті на десять кімнат, для гостей був просторий флігель (у якому П. Куліш написав «Чорну раду»). Мали Білозерські п’ятеро синів і троє дочок. Добре відомі нам старший син Василь Білозерський (1825–1899), журналіст. Він у 1845 році разом із Миколою Костомаровим, Тарасом Шевченком і Пантелеймоном Кулішем зорганізовував Кирило-Мефодіївське братство, за два роки був заарештований і засланий в Олонецьку губернію під пильний нагляд поліції; редактор журналу «Основа». Одружився Василь із Надією Олександрівною Ген (*1828 — †1912), перекладачкою, авторкою історичних статей, спогадів про Шевченка, Костомарова. Знайшлося їм троє дітей: донька та двоє синів. Синів назвали на честь хрещених батьків: старшого на честь Тараса Шевченка, молодшого – на честь Миколи Костомарова. Зберіглася записка Василя Білозерського: «Поспишаю до Вас, дорогый нам Кобзарю, Тарасе Грыгоровычу, з висткою: сегодни ранком, в 1/2 4-й годыны, дав нам Бог сына. Маемо надию, що Вы не одмовытесь з намы покуматься; благословить же малого козака на вырист и на розум…»
– Молодший син, український фольклорист, етнограф Микола Білозерський (1833–1896), помічник редактора “Чернігівських губернських відомостей”, а потім редактор видання. Друкував байки Леоніда Глібова, зібрав 800 народних пісень.
– Ага, написано Надія Михайлівна Білозерська, а ти про Надію Олександрівну кажеш. Що не так? – мітингують Хомівна.
– Все так, сонечко. Мали Михайло та Мотрона Білозерські трьох дочок. Старша Любов Михайлівна (*1818 — †?) – ти її знаєш, у неї був закоханий і заручений побратим Шевченка Віктор Забіла, нащадок Полуботка. Коли ж священик пояснив, що Віктор – дядько Любки по матері, тому шлюб не буде законним, батько зламав слово, віддав дочку за багатого сусіда Боголюбцева. Віктор запив, загуляв із горя виспівав «Не щебечи, соловейку!», «Гуде вітер вельми в полі…».
– Ага, які Михайло Глинка поклав на музику, – уточнила сусідка.
– Молодша дочка – Олександра Михайлівна Білозерська (1828 — †1911) – дружина Панька Куліша, українська письменниця Ганна Барвінок. Середня – Надія Михайлівна Білозерська (*1826 — †1912). Надійку та Шурочку мати віддала до пансіону вдови полковника Козакова у с. Кропивному, звідки дівчата винесли гарні знання французької та німецької мов. Після смерті Козакової Білозерські продовжили здобувати освіту у пансіоні Принцляйна у Конотопі. Правда, через рік заклад закрили «за мазепинство» – і дівчатка опинилися вдома. Надія вийшла заміж за материного родича Миколу Миколайовича Забілу, але шлюб був нетривалим, чоловік виїхав жити до Ніжина, в житті Надії Михайлівни розпочався петербурзький період. Завдяки подружжю Кулішів вона увійшла до кола петербурзької української інтелігенції. Відомості про цей період життя Надії Михайлівни знаходимо у спогадах Ганни Барвінок: “Тоді саме розгорілась наша робота. І завели і типографію українську, і магазин українських мод, і вишивок, українських сорочок і таке інше. І на Кавказ вишивки посилали. І дівчину з Києва у свій магазин прийняли, я грамоті учила, сестра всяким штукам”. У Петербурзі Надія Білозерська-Забіла познайомилася та зійшлася у невінчаному шлюбі з літератором та видавцем Матвієм Симоновим-Номисом (*1823 — †1900). Одна з чотирьох дочок Надії Михайлівни від цього шлюбу, Надія Матвіївна Кибальчич, стала відомою українською письменницею. Донька Надії Кибальчич – українська письменниця Надія Костянтинівна Кибальчич (за чоловіком Козловська).
Як бачите, Надія Михайлівна Білозерська – матір письменниці Надії Матвіївни Кибальчич, бабуня письменниць Надії Костянтинівни Кибальчич II та Любові Яновської. Але це вже інша історія…

Вер 30, 2021Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Як Ів Монтан перестав бути другом СРСРМісячна соната Олекси Стефановича
You Might Also Like
 
Нащадок Івана Котляревського
 
Поет із Запоріжжя на шекелях
Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image3 years ago Видатні люди329
Недавні записи
  • Братчики
  • Іван та Андрій Дудровичі
  • Атей
  • В’ячеслав Хурсенко
  • Юзеф Ельснер
Позначки
поетписьменникхудожникЗапоріжжяживописецькозацтвочервоний терордисидентперекладачТарас ШевченкокозакиграфіккомпозиторгетьманскульпторОУНісторикакторпейзажистбієналеХарківБогдан Хмельницькиймитрополиткороль ФранціїМосковіяілюстраторпортретистбойчукістШевченкоСергій КорольовпейзажКапністІван АйвазовськийкраєзнавецьлікарпедагогжурналісткаграфікаІван Франкокалендаргенерал-майоракварелістОстрогІван ШишкінЛьвів
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Хто ж той сокіл?
  • Alexander Apalkow до Хто ж той сокіл?
  • Ганна Черкаська до Видатний український бджоляр
  • Ганна Черкаська до Петро Франко

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.
Ми використовуємо cookies для зручної роботи з нашим сайтом. Продовжуючи переглядати наш сайт ви погоджуєтесь із цим.Ok