– Ну от, радіо передає «українську народну пісню» «Коли розлучаються двоє». Невже цей шедевр байстря-безбатченко? – репетують Хомівна.
– Ні, сонечко, заспокойся. Це нашим ворогам вигідно, щоб ми не знали авторів наших шедеврів. У дійсності, цей дует нагадує нам стільки славних імен! Адже спочатку був вірш німецького поета Генріха Гейне, потім – відважні та амбітні перекладачі, композитор.
– Чому відважні?
– Бачиш, у 1886 р. в Києві познайомилися 18-річний студент-першокурсник Максим Славінський і 15-річна Леся Українка. Обоє досконало знали німецьку мову, були залюблені в поезію Гейне і вирішили перекласти його твори українською.
– А хто такий Макс?
– Максим Славінський народився 12(24) серпня 1868 року у містечку Ставище на Київщині в сім’ї садівника графині Браницької. Батько – збіднілий шляхтич мав 11 дітей. Освіту Макс здобував у місцевій церковно-приходській школі, потім у Другій Київській гімназії (1878—1886), закінчив два факультети Київського університету Святого Володимира: спершу юридичний (1886-1891), а потім історико-філологічний (1891—1895). Між ними було сердечне листування, був «зворушливий роман». Казали, коли Леся дивилася на Макса, її очі сяяли неземною блакиттю. Леся Українка присвятила Славінському такі поезії, як «Горить моє серце», «Стояла я і слухала весну», «Хотіла б я піснею стати», «Сон літньої ночі» мав присвяту «Пану Максиму».
Згодом Славінський та старший брат Лесі (Михайло був тоді студентом-математиком) стали друзями, їм припала до душі думка перекласти українською всі світові шедеври. Для цієї мети вони утворили київський гурт «Плеяда».
Створили молоді збірочку поезії, але де ж її надрукувати? Звернулися до Івана Франка. Влітку 1892-го у Львові вони видрукували свою спільну збірку перекладів. На титульній сторінці значиться: «Книга пісень Генріха Гейне» у перекладі Лесі Українки та Максима Стависького, Львів, 1893. М. А. Славінський від назви села Ставище, де він народився утворив псевдонім. Кажуть, не склалося кохання Лесі та Макса, от і виспівав юнак переспів “Коли розлучаються двоє”.
Не склалося кохання й у Миколи Лисенка. Він одружився з коханою красунею, розумницею Ольгою О`Коннор, мріяв про багатодітну родину, але не судилося. 12 років прожили Микола з Ольгою. Їхній дім на Хрещатику, 41 – навпроти нинішнього ЦУМу (не зберігся) зустрічав гостей ласкаво й гостинно. Сюди приходила Леся Українка й брала уроки музики у талановитої піаністки, пані Ольги. Микола Віталійович Лисенко поселив у своєму домі ученицю Ольгу Липську: вчив її грі на фортепіано, готував для вступу до консерваторії. Дружина була добрим другом композитора, вона першою побачила амурні лелітки в очах чоловіка. Вони не розійшлися: просто припинили жити разом і зберегли добрі стосунки. Романсу «Коли розлучаються двоє» на слова Генріха Гайне Микола Лисенко дав музичні крила та присвятив дружині Ользі О’Коннор.
Про кохану Ольгу Липську композитор писав: «була вельми здібна до музики, малювала прегарно… і мою ідею служіння вітчизні вона сприйняла й допомагала мені, як ніхто». Вона так і не вступила до консерваторії: народила Лисенкові сімох дітей. Померла Ольга при народженні останнього – Тараса. Лисенко казав, що хлопець дуже схожий на матір, особливо – очима. Оскільки вони жили невінчані, діти, за тодішнім звичаєм, не могли вважатися законними. Але Ольга О’Коннор – вінчана дружина – надала всі необхідні свідчення та документи, щоб Микола Віталійович міг «усиновити» своїх дітей.
У жовтні 1903 року побачила світ книжка «Гейне Г. Атта Троль. Балади (Переклади Лесі Українки й Максима Славінського)», Львів, видавництво редакції «Літературно-наукового вісника», 1903.
Як бачиш, цілий букет яскравих прізвищ містить переспів «Коли розлучаються двоє»
