– А скажи-но мені, чому кажуть, що Петро Андрусів – український Ян Матейко? – не вгаває Хомівна. 
– Можна й так сказати, адже Ян Алоїзій Матейко – поляк чеського походження, майстер візуалізації історії Польщі, її державності, найвідоміший художник історичного живопису.
– Ага, пам’ятаю його «Вернигору», «Люблінську унію»…
– От-от саме про унію. Уяви собі, Польща втратила державність, її землі були під владою трьох окупантів, але ще не вмерла національно свідома еліта. 
Один із таких граф Станіслав Костка Тарновський – польський історик літератури, професор і ректор Яґеллонського університету, президент Академії знань у Кракові. він запалився думкою створити ілюстровану історію Польщі. Сила мистецтва мала формувати національну свідомість молоді; передавала уявлення про діяння окремих осіб, про значні події історії. З ідеєю створити візуалізацію подій сейму 1569 р. він звернувся до художника Яна Матейка. Обоє жили у Кракові, де граф морально та матеріально допомагав Матейкові: знаходив істориків, які працювали над освітою художника; забезпечив митцеві доступ до бібліотек, архівів; для створення полотен орендував історичні приміщення, запрошував живописця в свої палаци, надавав право користуватися книгами, рукописами, історичними аксесуарами; знаходив і оплачував моделі, замовляв створення та пошив одягу.
Роботу над полотном Матейко розпочав 1867 р. і завершив 1869 р. – у 300-річчя утворення Речі Посполитої. Майже одночасно з самим твором, у 1869 р. у друкарні Яґеллонського університету у Кракові видрукували пояснення до картини «Люблінська унія».
– Які ще там пояснення? 
– А ти подумай: художник зобразив різні групи присутніх. Наприклад, інтереси українських земель Великого князівства Литовського в Любліні представляли понад 30 вищих достойників: воєводи, каштеляни, старости, хорунжі, земські посли. Показав Я. Матейко групи найвпливовіших представників Русі: князів Василя Костянтина та Януша Острозьких, Михайла Вишневецького та Романа Сангушка. Прикметно, що Матейко – відомий творець психологічних портретів, працюючи над образами, користувався поширеними зображеннями.
У 1870 р. Ян Матейко отримав за цей твір від Франції орден Почесного леґіону. У 1869–1944 рр. картина перебувала в колекції Музею Любомирських у Львові. З 1944 р. картина є власністю Національного музею у Варшаві, постійно перебуває у замку Любліна.
Наш Петро Андрусів візуалізував історію Русі, козацтва. От тільки творили вони зовсім у різних умовах: Андрусів все робив власним коштом, тиняючись на чужині, але це вже інша тема…
Джерела:
Горобець В.М. Україна: Люблінська унія та народження нової вітчизни.
Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV – до середини XVII ст.: Волинь і Центральна Україна. – Вид. 2-ге, перегл. і випр. – К., 2008.
