12 січня 1892 р. у містечку Вертіївка на Чернігівщині у бідній селянській родині народився Михайло Кирпоніс, генерал-полковник.
Освіту здобував у церковно-приходській школі, потім 3 роки в земській школі. А далі – на свій хліб, працював лісівником.
У 19 років закоханий юнак одружився з Олімпіадою Поляковою, дочкою шорника. Під час першої світової війни воював на Румунському фронті. Після революції – у лавах Червоної армії. За час війни деякі позашлюбні нюанси привели до розлучення, але дочок батько залишив при собі. Це був вчинок дореволюційної людини, коли саме батько ніс повну відповідальність за дитину. А після революції все круто змінилося: після хвилинного розлучення всі турботи про дитя лягали на плечі матері. Тоді й народилися гіркі слова «чий бичечок не скакав, а телятко наше».
У тому ж 1919 р. Михайло Кирпоніс одружився вдруге з Софією Піотровською. Багато її родичів були репресовані в 30-і роки, проте Кирпоніс від дружини не відмовлявся і не розлучався.
Відважна, хоробра людина, яка не відала слова «збреши!».
Під час війни з Фінляндією у 1940-му році командував 70-ю стрілецькою дивізією 7-ї армії, яка штурмувала Виборг, отримав звання Героя Радянського Союзу. Потому командував військами Ленінградського округу. У лютому 1941 року став командувачем Київським особливим військовим округом і генерал-полковником.
З початком війни з Німеччиною командував Південно-західним фронтом, керував обороною Києва.
20 вересня 1941 року 49-річний генерал Кирпоніс, який разом з усім штабом опинився в оточенні, загинув у бою з німцями у Шумейковому гаю на Полтавщині.
Він став одним із 4 командувачів радянськими фронтами (Ватутін, Петров, Черняховський), які загинули у роки війни на фронті.
