– Слухай, коли це ми почали далдонити «какаразніца»? «Та неоднаково мені!» – пам’ятаю, а «какаразніца» не пригадую, – шарпає мій спокій Хомівна.
– Знаєш, сусідонько, Шевченко дійсно відрізав усім, кому «однаковісінько». Гонорово й гідно відповіла «какаразніцам» Олена Вітер.
– Хто така? Чому не знаю?
– А знати й шанувати ігуменю Йосифу не завадило б…
11 січня 1904 р. у с. Миклашів, нині Львівської обл. народилася Олена Вітер. Її батьки — українець Василь і полячка Марія – гімназійні професори виховували юну українку. Олена завжди вважала себе українкою, хоча до 13 років жила з батьками в Австрії, де офіційною мовою була німецька, панувала польська і тільки вдома рідна. Закінчила татусева доня жіночу гімназію сестер Василіянок у Львові, у 17 років стала студенткою медичного інституту. Та коли помер татусь, другокурсниця залишила навчання і стала черницею-василіянкою на ім’я Йосифа. Мати не зрозуміла такий вчинок Олени і назавжди виїхала до Познані подалі від доньки.
Талановита, сумлінна монахиня швидко отримала визнання: у 22 роки – магістр новіціатів (тобто наставниця для нових послушниць), у 28 – ігуменя монастиря сестер-студиток у с. Якторів (нині Золочівський район Львівська область). Надзвичайно активною була сестра Йосифа у «Просвіті», «Рідній школі» (у 1924 році при монастирі була відкрита «Рідна школа» для дітей), згодом до неї додалися вечірня школа для дорослих, драматичний гурток і навіть дитячий садок. Варто додати, що монахиню підтримував глава греко-католицької церкви митрополит Андрей Шептицький. «Екселенція (лат. excellentia – перевага) ставився до мене по-батьківськи, — згадувала Олена, — керував моєю наукою, заохочував до монашого життя, давав приклад релігійної ревності. Згодом він стежив за моєю поведінкою в монастирі, висилав декілька разів до Рима». Вона організувала у селах Золочівщини бібліотеки, дитячі садки, сиротинці. У 1930 році Олена стала членом Організації Українських Націоналістів (ОУН).
«У 1939 році, — згадувала вона, — наш монастир був розгромлений Червоною армією… Радянські вояки, ввійшовши в монастир, скидали ікони, знущалися над святинями». У відчаї Олена хотіла тікати від «асвабадітєлей» за кордон, але митрополит Шептицький умовив її, що вона як ніколи потрібна Україні. Олена повернулася до Львова, колишня ігуменя влаштувалася секретарем у відомого львівського лікаря, депутата Верховної ради СРСР Мар’яна Панчишина. На цю роботу її порекомендував найвідоміший пацієнт доктора – митрополит Шептицький. Монастирський будинок зареєстрували як гуртожиток медсестер, всі монахині зняли монастирський одяг і стали працювати медичними сестрами. Член ОУН Олена Вітер займалася організацією нелегального переходу за кордон підпільників.
11 червня 1940 року органи НКВС заарештували Йосифу за співпрацю з ОУН (чекісти звинуватили черницю у «націоналістичному вихованні молоді», у зборі пожертв для українських політичних в’язнів). У червні 1941 року сестру Йосифу засудили до смертної кари, її занесли у офіційний список розстріляних у тюрмі на Лонцького у Львові, але під час бомбардування оунівці влаштували Олені втечу.
За часів німецької окупації у львівському сиротинці, що знаходився під її опікою, ігуменя переховувала від нацистів поранених повстанців, дітей оунівців та єврейських дітей. Ігуменя і монахині не лише доглядали за дітьми, годували їх та одягали, а також навчали християнським молитвам і звичаям.
12 квітня 1945 року о 7-й ранку до монастиря студитів у Львові прибула опергрупа НКВД, сестру Йосифу знову заарештували; у квітні 1946 року засудили на 20 років каторжних робіт та 5 років позбавлення прав; перебувала в концтаборах Східного Сибіру та Мордовській АРСР. Звільнена 29 березня 1956 року, але повертатися до Львова їй заборонили. Більше 30 років служила у підпільному монастирі в місті Скалат на Тернопіллі.
11 лютого 1976-го за врятування єврейських дітей під час німецько-нацистської окупації уряд Ізраїлю Яд Вашем удостоїв Олену Вітер титулу «Праведник світу» (її ім’я вписане у Почесну стіну Праведників у Єрусалимі)
Монахиня Йосифа була не першою праведницею з України, але інші за системою «какаразніца» були записані громадянами Польщі, чи СРСР. Та Олені Вітер не було однаковісінько – отримуючи почесне звання у 1976 році, вона наполягла, щоб Україна була зазначена як її батьківщина.
Мати Йосифа померла 15 листопада 1988 року у 84-річному віці.
– Слухай, та про таку особистість мають говорити всі вчителі! Ну да, хто буде говорити? Сьогодні день її народження, а хто про Олену Вітер згадав «незлим тихим словом»?
Залишити відповідь