UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Історичні події » Коляда

Коляда

Такого ще не бувало, щоб моя Хомівна повітря ковтала, жодного словечка не мала, тільки жестом мене до себе звала. Що ж трапилося?
– Ось, милуйся. Всенький ранок плаче, – вказує сусідка на онуку. – Як прийшла з колядування, то мевою заквилила.
– Да? На тебе не дивилися, як на придурка, не казали тобі, що всі українці прохачі, нероби – жебраки! – зайшлася у риданнях Яринка.
Нарешті прояснилося. Дитина з подружками за порадою вчительки пішли у сусідній двір колядувати, а їх одні не пустили в дім, інші вилаяли.
– Яринко, а вчителька пояснила, звідки це слово – «колядки», хто до кого може ходити колядувати?
– Нєа…
– А дарма. Коляда – від слова «коло», так наші пращури називали Сонце. Коляда – богиня неба, мати Сонця-Божича. Кожного року Коляда народжувала нове Сонце з 24-го грудня до 6 січня. Коляда – свято роду.
Здавна степовики жили хуторами, зимівниками, родами, де чужих практично не було. Важливим було народитися, продовжити рід, догледіти родичів.
Із появою першої зірки 6 січня небо відкривалося – духи пращурів сходили на землю і збирався увесь рід (і мертві, і живі, і ненароджені). Поминальною кутею (коливом) починали ніч відкритого неба.. От тоді всі рідні обдаровувалися, віншувалися, святкові страви споживали. Чоловік-хазяїн вітав-частував худобу. Не забували про хрещених батьків і бабусю-пупорізку – до них діти бігали з колядками та вузликами смачного (вечерею). А за це отримували подарунки та якусь копієчку. Дівчина, жінка ніколи до чужих людей не ходили колядувати; це була дуже погана прикмета.
– А тепер скажи, які слова-родичі «кола»?
– Коляда, коливо, колядка, колядувати, колесо (я чула, що його українцям подарувала Коляда).
– Так, навіть слово «око».
– А що ж тоді по ящику показують, як ходять хлопці-дівчати з вертепом, грають-співають? – вела невтомна Хомівна.
– Звичаї наші давні з тих часів, коли була віра у духи пращурів, а не в чужих богів. Тоді вистава про Коляду стала першим театром, вертепом, у якому тільки парубки брали участь Коли старі боги загинули, прийшла нова віра. Церковники приватизували наші рідні звичаї, свято Коляди стало Різдвом, майже всі колядки стали релігійними, а вертеп – вистава про народження Христа. Це зараз у нас є радіо, телеящики, компи, а в давнину снігом усе замело – сиди на печі, дивись на каганець. А дітей у кожної родини було багатенько, бо пенсій ніяких не було: старі доживали у дітей. Щоб не падати на руки одній дитині, народжували, скільки Бог давав. Дівчат треба було учити шити-прясти, вишивати, заміж видавати, а парубкам треба було собі пару шукати. От і складалися парубки, орендували якусь хатину й збиралися на вечорниці. Дівчата там шили-пряли, співали, парубків чекали. Ті приходили й починали репетицію вертепу, у якому тільки парубки брали участь. Крім того, гуртом складали тексти колядок. Кожному хазяїну, кожному члену родини складали свій текст. Були села, де розігрували вертепне дійство, були просто адресні колядки.
– Ага, колядували, щоб гроші давали?
– Аж ніяк: українці – не прошаки. Це якась вражина вигадала: «Ковбаса не така, дайте, дядько, п’ятака! А п’ятак неважний – дайте руп бамажний». У нас задовго до зими громада вирішувала, на яку потребу цього року збирати кошти. Кожна вулиця великого села мала свої потреби: ремонт школи, лікарні, дороги, чистка та утримування головного колодязя, цвинтаря, пасовища. От і домовлялися, на яку з потреб цього року збираються кошти. Ця традиція зберіглася донині. Так, 7 січня 1972 р. у Львові українці наколядували 250 карбованців для адвоката Ніни Строкатої-Караванської.
– Мікробіолога? Дружини самого Караванського?! – вибухнула Хомівна.
А ти подивись, хто був серед колядників: Ігор та Ірина Калинці, Богдан Сорока з дружиною, Василь Стус…
З давніх часів парубки ходили дворами, колядували, чесно ласощі у мішок складали. Їх носили Міхоноші, поки не доходили до орендованої хатини. Там усе викладали й за столами споживали.
– Слухай, а у нас у класі був хлопець на прізвище Міхоноша. Так, це той, хто збирав наколядоване?
– Так, йому довіряли носити мішок із продуктами. А гроші полазників отримував Тичина, який потім складав звіт громаді та відповідав за фінансування громадських робіт. Це той, чиї руки нічого не крали, хоч йому й тицяли. «Тичиною» козаки називали кришталево чесну людину, якій довіряли збереження громадських коштів – своєрідний «швейцарський банк». Полковник Тичина був у Богдана Хмельницького, полковий старшина Гнат Тичина – один із найближчих соратників гетьмана Павла Полуботка та його родич. Саме цей факт (згадайте золото Полуботка!) зберіг життя Павлу Григоровичу за часів сталінського репресансу.
– Так, значить, ця коза підставила наших дітей? – обурилася Хомівна.
– Ой, сусідочко, охолонь! Учителька твоя молоденька, а «застав дурного Богу молитися, воно і лоб проб’є». Їй сказали провести виховну роботу й організувати колядування, а ніхто з дорослих з нею самою не працював.
– Отакої! Бачиш: українці – таки не жебраки: самі всьому лад давали, про жодні відкАти не чувАли…

Січ 7, 2018Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Джеймс БондМіцкевич Олександр
You Might Also Like
 
Леваневський. Ім’я національного героя США на карті Запоріжжя
 
Олексій Венеціанов
Comments: 2
  1. Лютворт Сергій
    3 years ago

    Дякую ! Шановна пані Ганно !
    Чудовий допис – нові слова Міхоноші, Тичина.
    Вітаю Вас з Колядою, з народженням КОЛА (РА-Сонця), народженням Нового Світла, адже у дохристиянських колядках співали : « Ой радуйся Земле, радуйся ! …Світ Божий народився!…».

    Однак, дозвольте вставити 5 копійок.
    Насмілюсь звернути Вашу увагу на ТИЧИНУ і ТИЧИНКУ.

    ReplyCancel
  2. Лютворт Сергій
    3 years ago

    Пані Ганно ! Прошу подивитись, щодо ТИЧИНи і ТИЧИНКи Вашу Е-пошту.

    ReplyCancel

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image5 years ago 2 коментарі Історичні події3,033
Недавні записи
  • Справи церковнії
  • За кого не вмирав хоробрий мій народ?!
  • Земна зірка. Айстра
  • «По мощах єлей!»
  • Владислав І – нащадок Ярослава Мудрого
Позначки
поетписьменникЗапоріжжякозацтвочервоний терорхудожникживописецьХарківБогдан ХмельницькийгетьманТарас ШевченкоперекладачакторскульпторСергій КорольовІван АйвазовськийКапністІван ФранкоголодоморВійсько ЗапорозькеВовкОлексій ПеровськийЛенінКирил РозумовськийОлександр РубецьІван ШишкінІван КотляревськийкомпозиторПавло ПолуботокІван БогунАполлон СкальковськийОлег ОльжичАрсен ТарковськийВолодимир КороленкоЯків ШахЄвген КравченкоПетро Конашевич-СагайдачнийконструкторАнатолій БазилевичІгор СікорськийВіра СвадковськатерапевтлікарМикола СтражескоЕнеїда
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Євгеній до Форточка чи кватирка?
  • Serhii до Лелеки своїх гнізд не забувають
  • Олександр до Наш геніальний нахаба
  • Олена Яворовська до І знову про котиків
  • Ганна Черкаська до Олександр Поль. Слава вітчизни не для продажу

2015-2022 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.