UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Видатні люди » Наталя Розумиха

Наталя Розумиха

Наталія Дем’янівна Розумовська (дівоче прізвище Демешко (Лемешко), в першому шлюбі — Лемеш, вуличне Розумиха, в другому шлюбі — Стрешенець).
Десь у 1688–1690 рр. у селі Адамівка на Чернігівщині народилася Наталія, дочка реєстрового козака Дем’яна Демешка. Родина була багатодітною, тому віддали дочку за першого, хто посватався – за реєстрового козака козелецької сотні Григорія Яковича Лемеша. Жили молоді на хуторі Лемешів, як писала Ліна Костенко:
Десь там жила Наталка Розумиха,
Грицькова жінка, гарна й молода.
Як ще був жив, набралася з ним лиха,
такий він був п’яндига й гуляйда.
Нестримний характер мав Грицько: і чарку зайву перехиляв, і важку руку на дітей та жінку піднімав. «Що за Розум, що за голова! Прощай, розуме, завтра зустрінемось», – хрестився та примовляв козак Григорій, заглядаючи в чарчину. Так Григорій отримав прізвисько Розум, що згодом прив’язалося до рідних, і стало іменем видатного козацького роду Розумовських.
Практично, хазяйство лягло на плечі Наталки Розумихи. Знайшлося у них троє синів – старший Данило, Олексій (1709-1771), через 19 років – Кирило (1728 – 1803); троє дочок – Гафія, Ганна та Віра. Вся родина працювала з ранку до ночі, але великих статків не нажили. Олексій призвичаївся книжки читати, що страшенно не подобалося батькові. Після одного скандалу Олексій втік із дому (знала мати, що син у дячка в Чемерах), а потім зник. А Грицько:
Але й козак! Просмолений, як човен.
Жагучо любий до безтями рук.
Як він умер, весь світ, сльозами повен,
в дощах стояв по самий Базавлук!
Вона ж його ні словом не вкорила.
Ходила до могили припадать.
А двох синів, Олексу та Кирила,
в капелу царську мусила віддать.
У 1730 р. Григорій помер. Недовго прожив старший син Данило, залишив дочку-сироту Докію на руки матері.
Уже й про зниклого Олексія мати думала як про неживого, та ось прийшла звістка з Петербурга про сина і трохи грошей. Виявилося, що з 1731 р. Олексія забрали до придворного хору. Голосистий красень припав до серця цісарівні, запалали вони коханням. Коханець-фаворит Єлизавети Петрівни Олексій Григорович отримав прізвище Розумовський, посаду управителя її маєтків, згодом звання камер-юнкера. З того часу Розумиха отримувала від сина вісточки та допомогу. Не тринькала – відкладала, зрештою купила шинок. Налагодила справи, повидавала дочок заміж: одну за ткалю Климовича, другу – за кравця Осипа Закревського, а третю – за реєстрового козака Юхима Дарагана.
Олексій скоро став поміщиком, отримав села під Москвою і в Україні: Адамівку, Лемеші. Наталя Дем’янівна перестала займатися шинком, переїхала до рідної Адамівки, розпочала будівництво маєтку з іменем сина – Олексіївщина. І повадилися до неї солідні гості: козацька старшина, такі як Яків Маркович і генеральний хорунжий Микола Ханенко, які згадують про неї у своїх щоденниках.
У листопаді 1742 року Єлизавета й Олексій у супроводі найближчої родини й духівника виїхали до села Перово, де взяли таємний шлюб. Серед присутніх була й Наталя Дем’янівна Розумовська, мати чоловіка російської царівни.
У 1744-му невістка приїздила до Розумихи, щоб запросити Наталію Дем’янівну на весілля великого князя Петра Федоровича. Влаштували банкет, польські та українські танці. Влітку 1745 р. Розумовська приїхала в Санкт-Петербург, відчувала, що придворні від неї чекають цирку, але графиня не удавала з себе аристократку, поводила себе пристойно, з гідністю. У звичайному українському одязі, волосся заміжньої жінки вінчав «кораблик». Носила кунтуш із золотої парчі, підбитий хутром соболя, шифр статс-дами, мініатюрний портрет імператриці в брильянтах. Розумне та добре обличчя козачки Наталії Розумовської, свекрухи російської імператриці Єлізавети, дочки Петра Олексійовича увічнив художник Хойзер Генріх Готліб у 1746 р.
Звісно, матуся не змогла стриматися, висказала синові:
– Ти що, здурів? Куди мене привіз?
Мені ж тут тісно, в цьому Петербурзі.
Мені – щоб поле, щоб ставок, щоб ліс,
а тут цей двір, нема де клюнуть курці.
Ти теж, набрався, што та што, та ето.
Чогось повів царицю до вінця.
У Лемешах є теж Єлизавета, –
хіба ж така напринджена, як ця?
– Мамаша, цитьте!
– Я йому мамаша!
Крий, Боже, сину, ти таки здурів.
Тут все чуже. І мова тут не наша.
І сиро тут. Багато комарів.
Ліна Костенко. Графиня Розумовська
Гостювала до січня 1746-го року, отримала запрошення від імператриці залишитися при дворі, але не прийняла його. Сина Кирила та внучку Євдокію Наталя Дем’янівна залишила при дворі під наглядом Олексія Григоровича, сама повернулася до України.
У 1752-му Наталія Розумовська на знак подяки Богові за щасливу долю синів замовила архітекторам Івану Григоровичу-Барському та Андрію Квасову собор у Козельці. Одинадцять років тривало будівництво радісного храму. У 1755 р. у Лемешах Наталя Розумовська побудувала церкву на честь Трьох Святителів, яку присвятила покійному чоловіку Григорію. Проект для церкви розробив А. Квасов, а в будівництві, подейкують, брав участь сам І. Григорович-Барський. Після початку гетьманування Кирила, Наталя Дем’янівна стала однією з найвпливовіших осіб в Україні. 1757 рік Наталя Дем’янівна прожила в Глухові разом із Кирилом та його дружиною. Оскільки сина вона бачила нечасто, вирішила провести якомога більше часу з ним, поки він знаходився в Україні.
Померла Наталя Дем’янівна в садибі Олексіївщина 9 вересня 1762 року. Похована в Соборі Різдва Богородиці в Козельці 12 вересня 1762 року.

Вер 12, 2019Ганна Черкаська
FacebookTwitter
БалдуїнСтефанотис
You Might Also Like
 
Олександр Козаков. Ціна бездержавності
 
Валентина

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image3 years ago Видатні люди2,451
Недавні записи
  • Культурне перемир’я?
  • Тарас Шевченко, як символ спротиву та боротьби
  • Ой під вишнею
  • Полянівський мир
  • Арго? Феня!
Позначки
поетписьменникЗапоріжжякозацтвочервоний терорхудожникживописецьТарас ШевченкогетьманХарківБогдан ХмельницькийКапністскульпторСергій КорольовакторІван АйвазовськийперекладачІван КотляревськийголодоморОлег ОльжичІван ФранкоОлександр РубецьОлексій ПеровськийВійсько ЗапорозькеАполлон СкальковськийПавло ПолуботокЛенінкомпозиторІван БогунКирил РозумовськийВовкІван ШишкінЛевко РевуцькийМихайло ЇжакевичРомоданБахматський шляхОлександр КістяківськийОлександра БілозерськалікартерапевтПетро Конашевич-СагайдачнийГригорій ТарновськийЮрій ШухевичРомоданівський шляхОлександр Бородін
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Ганна Черкаська до Міжнародна відзнака від Всеукраїнського фонду імені Тараса Шевченка.
  • Сергій до Міжнародна відзнака від Всеукраїнського фонду імені Тараса Шевченка.
  • Ганна Черкаська до Богдан-Ігор Антонич
  • Nadiya до Богдан-Ігор Антонич
  • Ганна Черкаська до І знову про котиків

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.
Ми використовуємо cookies для зручної роботи з нашим сайтом. Продовжуючи переглядати наш сайт ви погоджуєтесь із цим.Ok