Наталія Дем’янівна Розумовська (дівоче прізвище Демешко (Лемешко), в першому шлюбі — Лемеш, вуличне Розумиха, в другому шлюбі — Стрешенець).
Десь у 1688–1690 рр. у селі Адамівка на Чернігівщині народилася Наталія, дочка реєстрового козака Дем’яна Демешка. Родина була багатодітною, тому віддали дочку за першого, хто посватався – за реєстрового козака козелецької сотні Григорія Яковича Лемеша. Жили молоді на хуторі Лемешів, як писала Ліна Костенко:
Десь там жила Наталка Розумиха,
Грицькова жінка, гарна й молода.
Як ще був жив, набралася з ним лиха,
такий він був п’яндига й гуляйда.
Нестримний характер мав Грицько: і чарку зайву перехиляв, і важку руку на дітей та жінку піднімав. «Що за Розум, що за голова! Прощай, розуме, завтра зустрінемось», – хрестився та примовляв козак Григорій, заглядаючи в чарчину. Так Григорій отримав прізвисько Розум, що згодом прив’язалося до рідних, і стало іменем видатного козацького роду Розумовських.
Практично, хазяйство лягло на плечі Наталки Розумихи. Знайшлося у них троє синів – старший Данило, Олексій (1709-1771), через 19 років – Кирило (1728 – 1803); троє дочок – Гафія, Ганна та Віра. Вся родина працювала з ранку до ночі, але великих статків не нажили. Олексій призвичаївся книжки читати, що страшенно не подобалося батькові. Після одного скандалу Олексій втік із дому (знала мати, що син у дячка в Чемерах), а потім зник. А Грицько:
Але й козак! Просмолений, як човен.
Жагучо любий до безтями рук.
Як він умер, весь світ, сльозами повен,
в дощах стояв по самий Базавлук!
Вона ж його ні словом не вкорила.
Ходила до могили припадать.
А двох синів, Олексу та Кирила,
в капелу царську мусила віддать.
У 1730 р. Григорій помер. Недовго прожив старший син Данило, залишив дочку-сироту Докію на руки матері.
Уже й про зниклого Олексія мати думала як про неживого, та ось прийшла звістка з Петербурга про сина і трохи грошей. Виявилося, що з 1731 р. Олексія забрали до придворного хору. Голосистий красень припав до серця цісарівні, запалали вони коханням. Коханець-фаворит Єлизавети Петрівни Олексій Григорович отримав прізвище Розумовський, посаду управителя її маєтків, згодом звання камер-юнкера. З того часу Розумиха отримувала від сина вісточки та допомогу. Не тринькала – відкладала, зрештою купила шинок. Налагодила справи, повидавала дочок заміж: одну за ткалю Климовича, другу – за кравця Осипа Закревського, а третю – за реєстрового козака Юхима Дарагана.
Олексій скоро став поміщиком, отримав села під Москвою і в Україні: Адамівку, Лемеші. Наталя Дем’янівна перестала займатися шинком, переїхала до рідної Адамівки, розпочала будівництво маєтку з іменем сина – Олексіївщина. І повадилися до неї солідні гості: козацька старшина, такі як Яків Маркович і генеральний хорунжий Микола Ханенко, які згадують про неї у своїх щоденниках.
У листопаді 1742 року Єлизавета й Олексій у супроводі найближчої родини й духівника виїхали до села Перово, де взяли таємний шлюб. Серед присутніх була й Наталя Дем’янівна Розумовська, мати чоловіка російської царівни.
У 1744-му невістка приїздила до Розумихи, щоб запросити Наталію Дем’янівну на весілля великого князя Петра Федоровича. Влаштували банкет, польські та українські танці. Влітку 1745 р. Розумовська приїхала в Санкт-Петербург, відчувала, що придворні від неї чекають цирку, але графиня не удавала з себе аристократку, поводила себе пристойно, з гідністю. У звичайному українському одязі, волосся заміжньої жінки вінчав «кораблик». Носила кунтуш із золотої парчі, підбитий хутром соболя, шифр статс-дами, мініатюрний портрет імператриці в брильянтах. Розумне та добре обличчя козачки Наталії Розумовської, свекрухи російської імператриці Єлізавети, дочки Петра Олексійовича увічнив художник Хойзер Генріх Готліб у 1746 р. 
Звісно, матуся не змогла стриматися, висказала синові:
– Ти що, здурів? Куди мене привіз?
Мені ж тут тісно, в цьому Петербурзі.
Мені – щоб поле, щоб ставок, щоб ліс,
а тут цей двір, нема де клюнуть курці.
Ти теж, набрався, што та што, та ето.
Чогось повів царицю до вінця.
У Лемешах є теж Єлизавета, –
хіба ж така напринджена, як ця?
– Мамаша, цитьте!
– Я йому мамаша!
Крий, Боже, сину, ти таки здурів.
Тут все чуже. І мова тут не наша.
І сиро тут. Багато комарів.
Ліна Костенко. Графиня Розумовська
Гостювала до січня 1746-го року, отримала запрошення від імператриці залишитися при дворі, але не прийняла його. Сина Кирила та внучку Євдокію Наталя Дем’янівна залишила при дворі під наглядом Олексія Григоровича, сама повернулася до України.
У 1752-му Наталія Розумовська на знак подяки Богові за щасливу долю синів замовила архітекторам Івану Григоровичу-Барському та Андрію Квасову собор у Козельці. Одинадцять років тривало будівництво радісного храму.
У 1755 р. у Лемешах Наталя Розумовська побудувала церкву на честь Трьох Святителів, яку присвятила покійному чоловіку Григорію. Проект для церкви розробив А. Квасов, а в будівництві, подейкують, брав участь сам І. Григорович-Барський. 
Після початку гетьманування Кирила, Наталя Дем’янівна стала однією з найвпливовіших осіб в Україні. 1757 рік Наталя Дем’янівна прожила в Глухові разом із Кирилом та його дружиною. Оскільки сина вона бачила нечасто, вирішила провести якомога більше часу з ним, поки він знаходився в Україні.
Померла Наталя Дем’янівна в садибі Олексіївщина 9 вересня 1762 року. Похована в Соборі Різдва Богородиці в Козельці 12 вересня 1762 року.
