– О які п’янкі пахощі! – з порогу вигукує Хомівна і мчить до підвіконня. Там мирно сусідять Іван Степанович (тому, що квітка плющ) і Стефан Пилипович, тому що стефан – латиною «вінок», звідси й назва квітки стефанотис. Ця ароматна красуня – жасмин мадагаскарський. Його родичі-різновиди: відчайдушно прекрасна табернемонтана та самбак, із квітів якого виготовляють жасминовий чай. Всі вони мають гріховно-солодкі пахощі. Я ж обожнюю духмяні квіти. Нанюхавшися, Хомівна допитується:
– Так хто такий Стефан Пилипович?
– Це мій найкращий Учитель – професор Самійленко, мовознавець, мудрий, добрий українець. На своїй першій лекції він пояснив нам, що матуся дали йому ім’я Стефан, що значить вінок, а не Степан. Світло цієї Людини дає мені сил і сьогодні. Сподіваюсь, Учитель не образиться, що я назвала стефанотис на його честь!
– Ууу… пойняв, дійсно, пахучий віночок
