О, як тоді гомоніла Одеса! Уявіть собі: 32-річний Аполлон Скальковський був відверто закоханий у 15-річну інститутку Софію Живкович (1825-1877), дочку сербського емігранта полковника Степана Живковича (1780-1831); матір’ю якої була Єлизавета Тодорович, родичка письменника Вука Караджича, яка допомагала йому у збиранні сербських народних пісень. Мало того! Аполлон і Софія одружилися і десяток неординарних діточок їм народилося. І серед цього букету екзотів яскравою квіткою був Костянтин Аполлонович Скальковський (* 1843).
Юний одесит отримав середню освіту в шляхетному пансіоні при Рішельєвському ліцеї, а вищу — в Інституті корпусу гірничих інженерів. Блискучий інтелектуал здійснив кар’єрний злет, був директором Гірничого департаменту, таємним радником, власником Катеринославського гірничопромислового товариства. Син історика читав у Петербурзькому гірничому інституті курс гірничозаводської статистики, разом із політичною економією. На честь Костянтина Скальковського чеканили ювілейні медалі; його ім’ям називали шахти в Донбасі та ванни на Кавказьких мінеральних водах.
Костянтин Скальковський об’їздив увесь світ і створив немало тревелогів. Написав же більше 30 книг. Історик гірничої справи, був істориком хореографії,
Зробити унікальну кар’єру, стати визнаним публіцистом допомогла праця над собою. Він жив за незламним розпорядком: сон, літературна праця, обід, служба в департаменті, розваги… Кожну хвилину він використовував для якоїсь справи (наприклад, за одно- або двохвилинну паузу між прийомом відвідувачів встигав написати кілька рядків нової статті; під час своїх численних подорожей не гаяв часу, в каюті чи купе пишучи книжки або читаючи серйозні твори.
Але Скальковський не відмовляв собі у задоволеннях: полюбляв смачну їжу, обідав у дорогих ресторанах, майже щовечора відвідував театр або заміські розважальні заклади, після відставки значну частину часу мешкав у Парижі (але міг за кілька місяців абсолютно точно пообіцяти знайомим, якого числа з’явиться в Петербурзі і ніколи не відхилявся ні на день).
Його дід, батько мали гарні родини, по десятку дітей, а Костянтин Аполлонович був пристрасним шанувальником жінок (особливо балерин), але принциповим супротивником шлюбу й розмноження.
Він обожнював збирати цитати сучасників, наприклад: «Закони пишуться для підлеглих, а не для начальників» (Граф А. Х. Бенкендорф). 
У 1904 р. в Росії побачила світ його книга «Мнения русских о самих себе», у якій автор подав висловлювання про негативні риси російського менталітету імператорів, філософів, літераторів, релігійних діячів; прислів’я, приказки, фрагменти з творів художньої літератури про традиції, звичаї, особливості життя росіян.
У 1906 р. Костянтин Аполлонович Скальковський написав мемуари «Спогади молодості», які містять тонкі культурологічні спостереження.
Про нього не тільки говорили, але і писали, що він перший у світі хабарник. Популярний анекдот тих часів:«Директору Гірського департаменту Скальковському запропонували хабар за затвердження статуту акціонерного товариства:
– Десять тисяч, і нічого не вийде з Вашого кабінету.
– Давайте двадцять, і можете базікати про це на кожному розі, – відповів сановник.»
19 травня 1906 року пішов у кращий світ 63-річний Костянтин Аполлонович Скальковський, театрознавець; син відомого історика.
