Мабуть, найбільше співзвучний твір нашому сьогоденню “Слово о полку Ігоревім”. І роздрай у країні, і плачі Ярославни…
Як звали Ярославну?
Який саме Ярослав був батьком героїні?
Хто мати Ярославни?
Виявляється, батьком героїні був Ярослав Галицький, який міг думати за вісім осіб і знав вісім мов. Вісім – осьм – отже, Осьмомисл. Єдиний син і нащадок мусив одружитися за велінням татка з Ольгою – дочкою Юрія Долгорукова. Вінчання відбулося у Пересипниці, у тому монастирі, де пізніше уклали Пересопницьке євангеліє, на якому присягаються наші Президенти. І хоч Ольга і Ярослав були далекими нащадками Ярослава Мудрого, Господь не дав їм кохання. Кажуть, вона була набагато старшою і мала зимну кров. Щоб якось відволіктися, князь Осьмомисл віддавався державотворенню, укріпив князівство, створив могутнє військо. Частенько Ярослав ходив на полювання. От і цієї весни він розмірковував про осінь свого життя. І на квітучій галявині він вполював не куницю, а прекрасну дівицю. Анастасія Чагрова – дочка боярина – причарувала Осмомисла. Зайнялися вони обоє полум’ям кохання і народився їм син Олег.
Ярослав же так мріяв про нащадка, та Ольга народжувала дочок: Вишеславу, яку згодом видали заміж за Одона Мешковича, князя познанського, Єфросинію – майбутню дружину князя Ігоря Сіверського.
Ледве минув Єфросинії Ярославні 13-ий рік, як почали до Галича вчащати свати: і угорський король, і молоденький князь Сіверський – Ігор Святославович. Побачив Ярослав, як сяють очі Ігоря, як він голубить поглядом Фросинку і вирішив: “Нехай переможу кохання!” Весілля відгуляли в Галичі і оселилися молоді в Путивлі.
Нарешті 40-річній Ользі Юріївні Бог дав сина Володимира, але надто пізно. Не приходив уже князь до сімейних покоїв. Та багато хто заздрив закоханим: бояри боялися, що родичам Настки достануться кращі посади, привілеї, адже причарувала бояриня князя. З великими грошима та облудою словесною звертається княгиня Ольга до священиків. І коли інтереси усіх збіглися, стався вибух: восени 1173 року бояри захопили князівський двір, князя. Усю родину Багрових було знищено, церковники оголосили Настку ворожкою, яка причарувала князя й розбила родину, і спалили її на вогнищі. Так Бояри написали найтемнішу сторінку нашої історії, спалили кохання.
35 років правив Осмомисл, набув скарбів. А після загибелі коханої з туги князь занедужав, роздав усю скарбницю й пішов у кращий світ.
Князь Ігор здійснив невдалий похід на половців, разом із батьком був Володимир – старший із п’яти його синів.
У чому ж героїзм поеми “Слово о полку Ігоревім”? Князь новгород-сіверський Ігор Святославич, правнук половецького хана Оссолука, по-матері – онук хана Аепи, пішов у похід на свого майбутнього свата хана Кончака. Ігор необачно завів цвіт руської військової еліти у “половецьку далеч”, не вів розвідку, не вживав елементарних охоронних заходів. Більше того, судячи з тексту, тікає з поля бою, бачачи, як гинуть його полки, і потрапляє до полону, ні, радше “до свахи на вареники”. 
І причитала тоді Єфросинія – Ярославна (їй не було ще й 30 років!) у Путивлі-граді на валу. Допоки Ярославна тужила у Путивлі, Ігор у хана Кочака бенкетував, їздив на полювання, розважався з наложницями, а далі “втік з полону”. “Втеча” завершилася шлюбом Ігоревого сина Володимира, майбутнього князя Галицького, з дочкою Кончака Свободою, небогою грузинської цариці, дружини Давида Будівничого, названою в “Слові” красною дівою. Він перебував у полоні, поки не народився син, а якби дочка з’явилася, його б не відпустили. Молодята повернулися на Русь зі Степу у 1188 році вже з первістком.
Єфросинії Ярославівні було 55 років, коли у вересні 1211 року озлоблені бояри повісили трьох її синів Романа, Святослава й Ростислава. Дорога їй була одна – монастир.
Така доля Єфросинії Ярославівни, її батька Ярослава Осмомисла та матері Ольги Юріївни Долгорукової.
У 1206 році, невдовзі після смерті Романа Мстиславича, галицькі бояри запросили Володимира Ігоровича з братами княжити в галицько-волинських землях. Спроби зміцнити свою владу шляхом репресій скінчилися для синів Ігоря Святославовича трагічно. У вересні 1211 року брати Ігоревичі, внуки Ярослава Осьмомисла, були схоплені й прилюдно повішені в Галичі тими ж боярами. “Факт в історії давньої Руси нечуваний!.. бояре перед тим ще й “били” сих князів” – пише Михайло Грушевський.
Галицько-Волинський літопис сповіщає про страту братів Романа, Святослава і Ростислава. Не ясно, чи й Володимир Ігорович зазнав такої долі – йдеться лише про його втечу з Галича у вересні 1211 року.
