2 (14) січня 1882 р. у м. Брусилів у Івана Рулька-Огієнка та Єфросинії Петриченко знайшлася шоста дитина – син Іван. Пишалися Огієнки своїми пращурами козаками, особливо Максимом, який за часів Коліївщини (1768 р.) очолив Кліщинське повстання (1767—1770 рр.). Іван Огієнко – брат прадіда Сергія Бубки.
Коли малому ледь виповнилося два роки, загинув батько (попав під копита коня). Та жити треба. Згорьована вдова була спокійна за двох старших – вони жили окремо, трьох середніх віддала добрим людям, а з Іванком ходила по наймах. І за таких умов мале хлоп’я закінчило початкову чотирирічну школу в Брусилові. Далі мати з малим пішки дійшли до Києва, віддала сина безкоштовно навчатися у Київській військово-фельдшерській школі (потім випускник мав відпрацьовувати шість років оте безкоштовне). Однокашником Івана Огієнка був Юхим Придворов (Ви його знаєте, як російського поета «Дем’ян Бєдний – мужик врєдний»). Удвох хлопці редагували рукописний місячник «Моя библиотека».
15-річним Іван надрукував у Петербурзькому часописі «Сельский вестник» першу статтю «Містечко Брусилів. Як живуть селяни». З 1900 р. випускник працював у Київському військовому шпиталі у відділенні з психічнохворими. Але мрія про освіту не полишала його: у травні 1903 р. в Острозі склав іспити за курс гімназії та поступив до Київського університету.
У 25 років кращий студент професора Володимира Перетца взяв шлюб із учителькою Домнікією Литвинчук (сміялися, що вона теж із Брусилова, молодша за чоловіка аж на 2 дні!). Молоді винаймали помешкання там знайшовся їхній первісток – Євген, який помер малолітнім.
Іван Огієнко першим розрядом закінчив університет став професорським стипендіатом (1200 карб. за рік). Успішно склав іспити з польської, російської, сербської, церковнослов’янської мов; почав самостійно читати лекції. У Катеринославі надрукував дві бібліотечні серії – «Нариси культурного життя старої Малоросії», «До історії шкіл у Малоросії».
Професор, батько трьох дошкільнят Іван Огієнко у квітні 1917-го першим у Київському університеті розпочав читання курс «Історія української мови». За короткий час він створив і видав два десятки підручників із української мови. Від 1918 р. професор кафедри історії української культури Київського Українського Державного Університету.
14 січня 1918 Огієнко виступив на Всеукраїнському Церковному Соборі у Києві з доповіддю «Відродження Української Церкви», в якій довів право Української церкви на самостійне існування. За ухвалою Ради Міністрів Огієнко поїхав до Кам’янця-Подільського і заснував там університет, став його першим ректором (урочисто відкрито 22 жовтня 1918). З Києва прибув вагон із власною бібліотекою професора, яку Огієнко подарував новому університету. Огієнко читав в університеті курс лекцій «Українська культура», за якими видав у 1918 році книгу.
5 січня 1919 Огієнка призначили міністром освіти УНР. 17 січня міністр освіти ухвалив у всій Україні правила українського правопису; 30 січня видав наказ, за яким мовою викладання в усіх школах України (початкових, середніх, вищих) мала стати українська мова, у школах національних меншин дозволялося користуватися рідною мовою. 7 та 8 лютого видав накази, за якими всі дипломи, свідоцтва та атестати мали видаватися виключно українською мовою, всі написи на бланках, штемпелях і печатках також мали бути замінені на українські. Нам би такого міністра! У цей же час дружина Огієнка має отримати в банку гонорар чоловіка за видані підручники (від приватного видавця Гаєвського). А справи з гривнею були майже сучасні. Банкір Хаїм Пейсатий запропонував дружині міністра обміняти гривні на валюту. Відповідь Домініки Данилівни спантеличила: «Українському міністрові не личить збувати своїх рідних грошей».
Незабаром Огієнко з родиною емігрував. До Польщі вони прибули біднішими за бідних. Важке життя скитальця, вченого допомагала долати дружина, але її організм підкосився. Рак хребта, дві операції, 17 місяців прикута до ліжка. Напередодні вона продиктувала священику останнє слово: Дітям, Анатолію, Юрію, Лесі заповідала палко і віддано кохати батька; не одружуватися з чужинцями; виховати своїх дітей українцями. На жаль, діти одружилися з чужинцями, всі шлюби були бездітними.
Після її смерті Огієнко прийняв чернечий постриг і церковне ім’я Іларіон. Професор Варшавського університету, митрополит Холмщини і Підляшшя упродовж семи років перекладав біблію. Та війна все зруйнувала: архів, рукописи. Немолодий учений із однією валізою та трьома дітьми добрався до Швейцарії. Жили у притулку для безхатченків. Тільки 1947-го року його запросила канадська громада. У 1951 р. його обрали митрополитом УАПЦ Канади. На цьому посту він був до останнього дня. Іван Огієнко попросив дочку стати розпорядницею його архівів, вибив від урду ставку, але Леся не погодилася.
У середу, 29 березня 1972 р. у шпиталі у Вінніпезі на руках синів Анатолія та Юрія Огієнко зронив останню сповідь:
Почуй мене, Боже, почуй ці моління,
Рятуй же свою Україну!
Спини її болісні страсті й терпіння,
Спини, бо від муки загину!
Свою бібліотеку на 20 тисяч томів, серед яких Острозька біблія 1581 р., заповів Україні.
Залишити відповідь