Андре-Жан Лебрен (1737-1811). Портрет графа К.Г. Розумовського. 1766. Мармур. ДТГ
– Смаатрела я сіводня о памятнике Петру І. Так нами же правили царі, парода, галубая крофь… А у вас? Одні пастухи: гетьман – свинопас; пророк нациі – «пас ягнята за сілом», – убивала моїх сусідок Софочка. Ваши хараши гарілку лакать, разум прапивать…
– Та да, – гальмувала Хомівна, – Що ти скажеш? – киває на мене.
– Що? Був таки у нас козак Розум, любив у неділю посидіти в шинку. Перед спілкуванням із оковитою він говорив розуму: «Прощай, розуме, завтра зустрінемося!» Але було таке тільки в неділю, бо тієї ночі жінки понеділкували, тобто не допускали рідних чоловіків до сексу. Тому й не народжували «недоколиханих дітей понеділка». От згадайте, старший син Олексій у Розумихи народився 28 березня 1709 року, а молодший Кирило – 29 березня 1728 р. через 19 років і один день. Самі знаєте, як така різниця відбивається на фізичному та розумовому розвиткові дітей. Обоє хлопців пасли худобу, але старший свинопас став коханцем вашої породистої дочки Петра І і у 1742 р. уклали морганічний шлюб; її вінчаним чоловіком.
І Кирило Розум пас свині, але у 20 років став графом, кращим шахістом імперії; у 40 – Президентом Академії наук Росії; у 22 – гетьманом України. Законні діти цього свинопаса були по матері принцами крові; для них батько влаштував спецшколу із найкращими професорами Європи. Один із одинадцяти дітей гетьмана Олексій Кирилович був міністром народної освіти, заснував першу кафедру слов’янської словесності при Московському університеті. Його дочка Варвара була дружиною князя Репніна-Волконського із чернігівських Рюриковичів, а це вже тисячолітня аристократія, а не якісь Романови. Бачите, онука гетьмана Варвара заснувала в Полтаві пансіонат шляхетних дівиць, утримувала його. Її дочка, теж Варвара, добрий вірний друг Тараса Шевченка.
– Виходить, наші пастухи покращували москалям породу, – не змовчала Хомівна.
