– Отакої! Дождалася сучка помочі, сама лежить, а цуценята гавкають, – накрила мене мокрим рядном зранку Хомівна. Ану іди тепер розбороняй хлопців, бо поб’ються.
От і чвалаю рознімати. Під крамницею (бодай мої вороги цілодобову крамницю під балконом мали!) кібцем стоїть слюсар Васько і скромним курчам тулиться до фундаменту незнайомець. Побачив мене Василик і відзвітував:
– Та він первєє почав. Питаю я оселедець, а цей вишкварок кривляється: «Асілєдіц! Нє можиш па-чілавєчіскі сказать?» От я й кажу, що я – людина, живу на землі своїх прадідів, розмовляю по-людськи. Він мені закидає, що русскіє принесли нам великий могучий, а ми не цінуємо того й цвенькаємо зіпсованою польською. Ах, так, бісове насіння! Я й видаю, що ми з діда-прадіда тут жили за своїми законами, своєю мовою говорили, свою землю боронили. А коли москалі в Запоріжжя прийшли, чим вони уславилися? Воно не знає, очима кліпає, то я й веду далі, як ти, Володимирівно, вчила. Ви ж заслали козаків на Північні війни, захопили в Дубовці зимівники, знищили їх, за один рік нахазяйнували:
– Взимку вирубали всі дуби (печі топити!);
– Розвели Невінчану слободу, бо де такого попа злапати, щоб міг Петра й Степана обвінчати;
– замість городини висадили капусту, бо це універсальна закусь;
– з культурних заходів був єдиний – дебільна лава на лаву до першого вбитого. При цьому вбивство не вважалося злочином.
Ви ж тоді по церквах усі книги українські забрали, школи позакривали, нам свою мову нав’язали. А вона ж у вас неканонічна, тобто незаконна… Питаєш чому? А ти згадай, чому в Європі всі церковники розмовляли латиною, чому всюди викладали латиною? В Україні – латиною та грецькою. Тому що канонічною, законною були мови, якими була написана Біблія.
Коли ж з’явилося Пересопницьке Євангеліє українською мовою, з того часу наша мова теж стала канонічною. Правильно кажу, Володимирівно? А їхня москальська так і лишилася незаконною. Тому ви й не вивчали ніколи своєї: за часи Петра все було німецькою, забрала Катерина українську академію до себе – перейшли на українську, потім – все французькою… Та у вас до ХХ століття навіть жодного письменника – чистокровного русака не було. І що ви нам могли дати?
От і порівняй, москалику, у 1918 році три місяці у нашому Запоріжжі були січові стрільці. Що вони зробили? Місто від вашої п’яної погані почистили. Провели для вчителів курси української мови, літератури, історії. Відкрили перші українські школи, видали найпершу українську газету «Січ»! А хто цим керував? Сотник Василь Вишиваний – нащадок австрійського престолу Габсбургів!
А ви що вмієте? Чужу землю завоювати, вивезти геть усе (заводи, людське майно) й ладу їй не дати! Тьфу на тебе, москалику, тьфу! – закінчив полум’яний спіч Васько.
Подивилася я на Хомівну: все тихо, мирно, історично правильно. І чого його мітингувати? Таки так: діждала сучка помочі…
