Снєгірьов Іван – батько письменника Гелія Снєгірьова, народився 5 лютого 1903 р. у Сумах у родині кустаря. З 1922 р. навчався на робітфаці в Харкові, з 1924 року — в Інституті народної освіти на фізико-математичному факультеті. Він придивився до двадцятирічної красуні-студентки, дочки царського полковника Наталії Собко й одружився. На Покрову 1927-го у них народився син Євген (Гелій). Після вишу Іван пробував працювати у школі, потім зайнявся літературою. Член української Спілки Письменників у періодичній пресі опублікував повісті, п’єси, деякі з яких були поставлені в театрі.
І. Снєгірьов обожнював себе геніального, дружині дозволив роль служниці. Маючи турбуватися за сина і чоловіка, зводити кінці з кінцями, Наталія Миколаївна працювала вчителькою української мови та літератури, геть забула про свій поетичний хист.
Коли почалися судові процеси СВУ, Наталю Собко викликали на допити, розпитували про батька, про друзів-поетів. Таке життя довело її до страшної хвороби: спочатку вона перенесла операцію з приводу раку грудей, потім – дві трепанації черепу з приводу раку. У 34 роки вона стала німою, паралізованою при ясному розумі.
Коли почалася війна, родина переїхала на Кавказ. Іван Снєгірьов служив у агітбригаді політуправління штабу, а Гелій бігав до школи та доглядав за мамою. Страшні напади болю й небажання зв’язувати синові руки дали матері сили: вона викинулася з вікна. З цього часу Гелієм опікувався Вадим Собко, молодший брат матері, письменник-орденоносець, лауреат Державної премії СРСР.
У 1950-му р. у Харкові було видано повість Івана Снєгірьова «Голуба краля».
Іван Тимофійович Снєгірьов помер у 53 роки в Києві 7 квітня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі.
