– Дивні українці! Співають-плачуть, а головний герой хітів літератури та живопису – сміх, – озадачила Хомівна.
– І з чого ти так помудріла? – вирвалося у мене.
– Та ти ж сама почала: згадала про Семена Кочубея, «Енеїду».
– Дійсно, 1775 року Січ була зруйнована російськими військами, залишки Гетьманщини знищені, українську мову зведено до рівня побутової. І вибухнув Котляревський своєю «Енеїдою», послав він запорожців мандрувати, свою Трою шукати. І яка у них мова запашна, а гумор! Ушкварив Іван Петрович високим стилем про січовиків-героїв і низьким про «керовників». Засміялися українці, підняли голови, почали переписувати для себе й друзів.
– Ага, такий собі рукописний самвидав, – вставила Хомівна.
– Щоб поширити поему, Котляревський звернувся до Семена Михайловича Кочубея 
і той власним коштом у 1809 році надрукував чотири розділи «Енеїди». Ця “Енеїда” Котляревського була в бібліотеці Наполеона. Великий князь Микола Павлович — майбутній цар Микола І — замовив два примірники. Під час війни 1812-го «Енеїда» стала хітом.
– Втім, першим європейським хітом був лист Сірка. Уяви собі: турки завоювали цілу Європу, 36 держав підкорилися Сяйній Порті. Середземноморські країни боялися дихнути не так! І тільки козаки висловили спротив загарбникові, пообіцяли дати жорстоку відсіч завойовникам. Лист із розгромним сміхом моментально розійшовся Європою, перекладався на всі мови. Той лист змінив хід історії цілої Європи!
– Так саме цей лист писали козаки на картині Іллі Рєпіна «Запорожці»? І тут головний герой твору – вічний сміх.
– Таки так. 20 років працював художник над полотном. Місяцями жив у маєтках нащадків гетьманів (Д. Апостола, І. Скоропадського), у палацах козацьких полковників. Безкоштовно послуговувався унікальними колекціями. Зрештою, позували Рєпіну люди з найшанованіших козацьких родів. І коли відбулася прем’єра картини, Європа відкрила роти від здивування. Художник Ігор Грабар сказав, «що на підставі кількох десятків голів запорожців можна скласти вичерпний своєрідний «атлас сміху». 
А професор психології Київського університету Іван Сікорський, батько відомого авіатора, уклав такий атлас і визначив види сміху на картині:
– вульгарна посмішка;
– гірка усмішка осавула (В. Тарновський);
– дебелий сміх, готовий вилитися в добру бійку;
– добродушний сміх;
– дурнуватий сміх (дегенерат із малою головою і відстовбурченими вухами);
– простуватий сміх (у загумінкового, дебелого суб’єкта);
– здоровий сміх у товстуна Рубця;
– зубоскальський сміх;
– превеселий сміх;
– простодушний сміх;
– тонка іронія (у суб’єкта з розумом);
– єхидна посмішка (у людини «собі на умі»);
– саркастична посмішка;
– усмішка роззяви.
– Ну, треба ж так: сміятися – ворогові не здаватися!
– Не можна не згадати співавтора І. Котляревського – художника Анатолія Базилевича. 
Понад десять років він працював над «Енеїдою» і сьогодні ми переконані: без Базилевича немає «Енеїди». «Подібна робота трапляється художникові хіба що раз на життя», – зізнавався майстер. Ілюстрована ним «Енеїда» перевидавалася 17 разів. Часом за філіжаночкою теплого портвейну з коньячком друзі кепкували: «Дядю Толю, коли Ви вже прізвище зміните? Щоб було «Енеїда» Котляревського – Базилевського, або краще Котляревича-Базилевича.» Анатолій Дмитрович допоміг пильній сторожі порядку викрити «агалцєлага» українського буржуазного націоналіста у «Енеїді»: ним виявився Нептун, який на фоні морської блакиті тримав золотавий тризуб. 
– Микола Сом у період літератури зціплених зубів, вибухнув етюдом «Сміх»:
Чого сміюся? А того сміюся,
Що я нікого в світі не боюся!
Сміюсь над горем, регочу над лихом
І навіть плачу неповторним сміхом.
Це я злякав турецького султана,
Це я вночі залоскотав тирана.
Я вибухав – і падали, мов тріски,
Живих мерців пихаті обеліски.
Є люди злі. В них зуби, наче ґрати.
Бажання їх – мене замурувати.
Згинь, пропади, зійди з очей, нудота!
Я – вічний сміх. Така моя робота.
Микола Сом, 1975 р.
Ілюстрація Lusi Soleil
