UAHistory

  • Мовні забавки
  • Історичні події
  • Сучасність
  • Видатні люди
Головна » Регістрація » Історичні події » 22 червня – День Скорботи…

22 червня – День Скорботи…

Ми всі затямили слова про неоголошену війну, про напад Третього Рейху на Радянський Союз 22 червня 1941 року. Та є факти, що
– о 4:00 імперський міністр закордонних справ Німеччини Ріббентроп вручив радянському послу в Берліні Деканозову ноту про оголошення війни і три додатки до неї: «Доповідь міністра внутрішніх справ Німеччини, рейхсфюрера СС і шефа німецької поліції Німецькому уряду про диверсійну роботу СРСР, спрямовану проти Німеччини і націонал-соціалізму», «Доповідь міністерства закордонних справ Німеччини про пропаганду і політичну агітацію радянського уряду», «Доповідь Верховного командування німецької армії Німецькому уряду про зосередження радянських військ проти Німеччини».
рано вранці після артилерійської та авіаційної підготовки німецькі війська перейшли кордон СРСР.
о 5:30 ранку посол Німеччини в СРСР Шуленбург вручив відповідний пакет документів наркому закордонних справ СРСР Молотову.
– Цього ж дня війну СРСР оголосили Італія й Румунія.
Сьогодні ми називаємо гібридною неоголошену нам війну з агресором, який був «гарантом нашої безпеки»?
Здавалося б початок війни спонукає владу подбати про збереження життя мирного населення, але не так воно було.
22 червня 1941 р. у тюрмах Західної України радянці розпочали розстріли ув’язнених – переважно діячів ОУН, інтелігенції та національно свідомих громадян.
Архівні документи свідчать, що на 10 червня 1941 року у Луцькій в’язниці утримувалося 2 117 ув’язнених. Їх планувалося евакуювати у Вологду та Астрахань. Для цього виділялося 75 вагонів. 22 червня приблизно о 14.00 Луцька тюрма була піддана бомбардуванню з ворожих німецьких літаків. Після закінчення бомбардування в’язні вчинили бунт, але втекли одиниці. Оперативна група працівників УНКВС у Волинській області під керівництвом капітана держбезпеки Розова, особовий склад 233 конвойного полку військ НКВС, керівний склад та наглядачі в’язниці розправилися з в’язнями: наряди НКВС наздоганяли утікачів і розстрілювали їх на місці, одиниці повертали до тюрми. У Луцьку арештантів закидали гранатами. Всього на території Луцької в’язниці була розстріляно 2000 осіб.
У Львові за вказівкою начальника УНКВД по Львівській області капітана Дятлова «с целью быстрейшей разгрузки тюрем Львовской области от контрреволюционного, уголовно-политического элемента» було переглянуто справи в’язнів, виявлено 2239 «особо-опасные лица подлежащие расстрелу». За офіційними даними в тюрмах № 1,2,4 м. Львова (на Лонцького, Замарстинівській та в Бриґідках) і № 3 Золочева розстріляно — 4140 в’язнів.
Спочатку убивали в’язнів пострілом у потилицю у спеціальній камері, а трупи вивозили за межі міста (до сьогодні ці місця масових захоронень не відомі і документів не знайдено). З наближенням фронту дві команди катів «налагодили процес»: розстрільна команда закидала в камеру гранати, друга – добивала ще живих. Трупи виносили і ховали вбитих у подвір’ях в’язниць. Близько 700 тіл було поховано у зовнішньому дворі тюрми на Лонцького у трьох ровах.
Ніхто не вижив у Заліщицькій трагедії на Тернопільщині. Радянці до зруйнованого залізничного моста через Дністер пригнали два етапних ешелони з в’язнями (14 вагонів, у кожному знаходилося 50 – 70 осіб). Вагони облили пальним, підпалили та скинули з мосту в урвище р. Дністер.
Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України було страчено близько 22 тис. осіб
Капітан Дятлов, капітан Розов, тисячі катів-капітанів стали ветеранами «війни», отримували персональні пенсії, пільги.
«Визволителі» так залили українцям сала за шкуру, що 22 червня 1941 р. почалися виступи партизанських груп ОУН (б) на півночі Львівської області, в районі Сокаля, Поздимира, Радехова.
Загін членів ОУН у складі 200 бійців-підпільників захопив містечко Лопатин, у якому оборонялося 30 бійців внутрішніх військ НКВС та 50 міліціонерів, і утримував його близько доби. Повстанці перерізали лінії телефонного зв’язку, нападали на прикордонні застави, виявляли та знищували прикордонні десанти.
Отже, “старший брате” чи молодша блудна сестро, Ви – гарант безпеки України? Ні! Навіки разом – і не секундою більше! Бо інакше “по кривавій по дорозі нам іти у світ”…

Чер 22, 2016Ганна Черкаська
FacebookTwitter
Петро ЛодійКістяківські
You Might Also Like
 
Вічна загадка любові
 
Кобилянський Степан

Залишити відповідь Скасувати відповідь

Ганна Черкаська

Краєзнавець, вчитель, журналіст.

Image7 years ago Історичні події772
Недавні записи
  • Київ. 6 грудня 1240 р
  • Анастасія та Катерина Толсті
  • Учениця Тараса Шевченка
  • Казимир IV Ягеллончик
  • Федір Павловський
Позначки
поетписьменникЗапоріжжяхудожниккозацтвочервоний терорживописецьгетьманТарас ШевченкографікперекладачБогдан ХмельницькийХарківІван АйвазовськийСергій КорольовакторбієналеКапністскульпторОУНПавло ПолуботокМосковіяІван ШишкінбойчукістголодоморВовкВійсько ЗапорозькебойчукістиісториккозакиЛисенкокомпозиторЛьвівЧорноморський флотЛенінІван КотляревськийОлег ОльжичКирил РозумовськийОлексій ПеровськийЯрослав МудрийАполлон СкальковськийІван ФранкоІлля РєпінОлександр РубецьІван Богун
Архіви

Отримувати останні записи поштою

Мета
  • Увійти
  • Стрічка записів
  • Стрічка коментарів
  • WordPress.org
Останні коментарі
  • Григорій Цілуйко до Віра Кандиба
  • Олександр Олефіренко до Чайка
  • Іван до Нобелянт із козацьким корінням
  • Оксана до Оттакої!
  • binance Konto erstellen до Литбіл

2015-2023 © UAHistory Всі права застережено. При використанні матеріалів сайта обов'язкове зворотнє посилання.