Український поет, філософ і правознавець Петро Лодій народився 4 (15) травня 1764 р. в с. Збій на Пряшівщині (нині Словаччина).
Син священика навчався у Львівській духовній семінарії.
З 23-х років П. Лодій упродовж 15 літ працював професором філософії Львівського університету. Читав лекції «народно-церковноруською мовою» з домішками українізмів, хоч був високоосвіченою людиною, знавцем класичних і сучасних мов. Як і у останнє десятиліття в СРСР, де вчителям російської мови в українських школах доплачували 25 відсотків; Лодія було позбавлено пільг, які мали професори, викладачі своїх курсів латиною. З 1801 р. був професором філософії та математики Краківського університету, а з 1802 р. очолював кафедри логіки, метафізики і моральної філософії (етики).
У 1803 р. переїхав до Петербурга, де викладав логіку, філософію, право в Педагогічному інституті, водночас працював директором Петербурзького комерційного училища. Але все своє життя Лодій не поривав зв’язків із Україною: він читав лекції у Львівському університеті та Ставропігійському інституті.
У 1819 р. в Петербурзі відкрився університет і П. Лодій став одним із перших його професорів — викладав філософію та теорію загального права. Він першим у імперії почав читати лекції про філософію Канта, був одним із перших перекладачів філософських праць І. Канта в Росії.
Але через рік Лодію було заборонено читати лекції з філософії.
П. Лодій уклав один із найкращих на той час підручник із логіки «Логічні наставлення, що ведуть до пізнання й розпізнавання істинного й хибного» (1815), «Теорія общин прав». Засуджував спроби підпорядкувати науку церкві. У панегіриках П. Лодій славив розвиток освіти рідною мовою, висловлював сподівання на розвиток в Україні науки, мистецтва.
Помер 22 червня 1829 р. на 65-му році життя у Петербурзі.
