З 1961 року дефіцитом у СРСР стали олія, хліб, крупи, молоко. У радянських крамницях зник білий хліб, з’явилося «русское чудо» – житній хліб із гороховим борошном; крім післявоєнної «іго-го» (кінської ковбаси по 1 карб. 50) з’явилася «нікітовая ковбаса» з м’яса китів, пиріжки з горохом. У 1961 р. вперше Союз закупив зерно в Канаді. У деяких областях РФ у 1962-1963 рр. були запроваджені картки на більшість видів продовольства. Але:
Так мы жили – не тужили,
часто речи говорили,
или попросту трепались,
пустозвонством занимались.
17 травня 1962 р вийшла постанова про підвищення з 1 червня роздрібних цін на м’ясо та ковбасу на 30%, масло – на 25% на “прохання трудящих”. 1 червня 1962 р. «на прохання трудящих» різко зросли ціни на продукти: масло вершкове з 2.70 до 3.50, молоко з 18 коп. до 24 коп. за літр. У зв’язку з цим по Києву, Дніпропетровську, Донецьку поширилися листівки, що закликали до мітингів протесту проти підвищення цін. Незначні зібрання відчайдухів у Кривому Розі (вул. Косіора), у Запоріжжі (пл. Свободи) були розігнані міліцією.
На Новочеркаському електровозобудівному заводі (НЕВЗ) робітникам на третину збільшили норму виробітку, а заробітну плату знизили. 1 червня о 7:30 близько 200 робітників сталеливарного цеху припинили роботу з вимогою підвищення розцінок за їхній труд. Близько одинадцятої мітингувальники пішли до контори управління заводу, до них приєдналися люди з інших цехів. Віктор Власенко включив заводський гудок, за що отримав 10 років. Натовп вигукував: «На що нам жити далі?».
Незабаром до них вийшов директор заводу Борис Курочкін і у відповідь на вимоги сказав: «Не вистачає грошей на м’ясо – жріть пиріжки з лівером».
На обід мітингувальників було вже близько 5000. Отут і був початок кінця: юрба не мала програмних вимог і лідера. Власне те, що згубило дві останні революції в Україні.
Щоб привернути увагу Москви, робітники перекрили залізницю, зупинили пасажирський поїзд «Ростов-на-Дону – Саратов». На локомотиві написали: «Хрущова на м’ясо!».
Міські влада направила до НЕВЗ начальника Новочеркаського гарнізону генерал-майора Олешка з особовим складом 12-ї артилерійської школи в кількості 500 курсантів. Вони відволікали увагу страйкарів, поки кадебісти виводили з заводу керівництво.
Микиті Хрущову відразу доповіли про страйк. Він вимагав усіма заходами «навести порядок» і відправив до Новочеркаська членів президії ЦК КПРС: Фрол Козлов (був за старшого), Анастас Мікоян, Андрій Кириленко, Леонід Іллічов і Дмитро Полянський, а також Олександр Шелепін, Петро Івашутин та Іса Плієв.
Одночасно з Ростова прибули 150 військовослужбовців 505 полку внутрішніх військ. Тоді ж у готель «Дон» поселилося 27 «музикантів», які ніде не виступали і зникли невідомо куди. Кажуть, саме вони були тими снайперами та фотографами спецслужб.
Увечері 1 червня була зроблена спроба придушити заворушення силою, але робітники розігнали міліцію. Кілька людей під кінець дня були госпіталізовані з важкими травмами. До вечора 1 червня в Новочеркаськ прибули кілька танків і бронетранспортерів. Таким чином, поряд із внутрішніми військами і міліцією, а також військово-навчальною частиною (артшколи) у протистоянні зі страйкарями взяли участь і військові частини. За ніч усі важливі об’єкти міста були взяті під охорону, з Держбанку вивезли всі цінності.
Вранці 2 червня натовп людей із заводів (4-5 тисяч осіб) рушив до міськкому партії, разом із чоловіками йшли жінки й діти. Деякі несли портрети Леніна, як 9 січня 1905-го – портрети Миколи II.
На єдиному мосту через річку Тузлов дорогу їм перегородили кілька БТР. Танками на мосту командував учасник битви під Прохорівкою і параду Перемоги Герой Радянського Союзу Матвій Шапошников. Заступнику командувача Північнокавказьким військовим округом Матвію Шапошникову наказали атакувати людей танками, але він відповів: «Я не бачу перед собою супротивника, якого варто атакувати танками». Як схоже на нашого Драгомирова! Люди переходили річку вбрід, перелізали через техніку.
У 1966 р. Шапошникова відправили на пенсію, через рік виключили з партії за «антирадянські розмови».
Натовп зупинився за сто метрів від міськкому партії. Дізнавшись, що танки не зупинили колону, гості з Москви, – керівництво Президії ЦК КПРС – втекли з будівлі до військового містечка.
Голова міськвиконкому звернувся до натовпу із закликом припинити мітинг і повернутися на свої робочі місця, але робітники закидали його палицями та камінням. Демонстранти захопили будівлю міському партії, але в заручники брати було нікого: пусто… Були спроби зламати двері партійно-державного архіву. У ряді кабінетів розбили двері, меблі, люстри, зіпсували телефонний зв’язок.
До будівлі міськвиконкому прибув начальник Новочеркаського гарнізону генерал-майор Олешко і 50 озброєних солдатів. Вони відтіснили натовп. Олешко звернувся до натовпу із закликом розійтися. Потім солдати зробили залп у повітря. Від пострілів солдатів у повітря загинуло кілька дітей, які залізли на дерева, щоб дивитися мітинг. Серед тих хлопців був Олександр Лебідь, майбутній генерал. Деякі стверджують, що особисто бачили на землі трупи дівчаток і хлопчика 8-10 років. Однак серед офіційних документів про дитячі трупи немає інформації. Щось подібне було і у нас біля Софії під час поховання патріарха Володимира.
Із натовпу почулися вигуки: «Не бійтеся, стріляють холостими». Снайпери КДБ з даху готелю розстрілювали людей. А це зовсім свіже в пам’яті!
Виникла паніка, тиснява. Люди стали розбігатися. Вся площа була залита кров’ю – на сонці вона швидко засихала, і вся була в бурих плямах. На спорожнілу площа незабаром прибули санітарні та пожежні машини. Одні вивозили трупи в морг при інфекційній лікарні та поранених в хірургічну лікарню, а інші змивали брандспойтами та щітками кров на асфальті, але потім вирішили заасфальтувати всю площу..
На площі загинуло 26 осіб, Леонід Шульга помер у лікарні, були поранені 39 страйкарів. 26 трупів вночі вивезли з міста і закопали в чужих могилах на різних цвинтарях Ростовської області, тільки Леоніда Шульгу дали родині поховати.
Страйк тривав. 3 червня почалося полювання на людей. За матеріалами оперативних фотознімок КДБ було затримано 240 осіб, 87 поранених, 30 людей залишилися інвалідами на все життя (всі мали записи про побутові травми). Отримали травми 35 військовослужбовців, 3-е були госпіталізовані.
До 6 червня діяла комендантська година і правило “більше трьох не збиратися».
Залякані робітники першого ж дня виконали норму на 150% і самі запропонували відпрацювати «прогуляні» зміни у неділі.
Влада призначила винними хуліганів. У Новочеркаську провели «відкритий і публічний» суд над «призвідниками заворушень». Тим, хто йшов у перших лавах і вів себе активно – пред’явили звинувачення – «бандитизм» та «спроба повалення радянської влади». Сімох людей розстріляли за вироком суду, а ще 105 осіб отримали терміни від 10 до 15 років. Деякі люди отримували по 3 роки таборів за те, що викинули з вікна портрет Хрущова. Щось згадався портретик із червоною цяткою! Робітник, який гудів у гудок заводу, закликаючи людей на мирний мітинг, отримав 10 років.
Як писав Євген Петренко: «У 1962 році в Новочеркаську стрільба по людях, як по горобцях, стала початком кінця Микити Хрущова як державного діяча і залишається в історії людства ганьбою всього СРСР, незбагненним злочином розстрілу громадян, які хотіли хліба».
Залишити відповідь