9 лютого 1722 р. у м. Петербурзі видано царський указ про висилку 10 тис. козаків на будівництво Ладозького каналу та 10 тис. козаків на будівництво Донського каналу. Як писав у 1963 році Василь Стус:
Сто років як сконала Січ.
Сибір. І соловецькі келії.
І глупа облягає ніч
пекельний край і крик пекельний.
Сто років мучених надій,
і сподівань, і вір, і крові
синів, що за любов тавровані,
сто серць, як сто палахкотінь.
Так забирали наші землі, наш генофонд. На землях нинішнього Запоріжжя господарів козацьких зимівників вислали на будівництво. Зимівник (Дубовий гай) було захоплено москалями. Сюди за царським наказом позганями «бєглих і каторжних», які почали рити окопи майбутнього форту. Коли повернулися власники зимівників, їм заборонили селитися у форті (район Малого ринку) та форштадті (район Анголенка); козаків вигнали за річку Московку, за балку діда Капустяна у Нешкребівку (пізніше землі козака Нешкреби московський уряд повеліла називати Вознесенівкою, на честь московської церкви).
Та виростають з личаків,
із шаровар, з курної хати
раби зростають до синів
своєї України-матері.
Згадайте «терський набір» Катерини ІІ, описаний Миколою Холодним! Щоб усмирити бунтівні гени терських козаків, цариця веліла відібрати 20 тисяч дівчат-українок і обвінчати їх із непокірними. Народжені маргінали часто скиглили, не вірили у власні сили, не доводили початої справи до кінця, але ніколи не піднімалися проти тирана. “Добре нам потоптались по генах!”?