Квітень 1989 р. Йшов четвертий рік «пересройки». У Тбілісі перед Будинком уряду під антикремлівськими гаслами відбувалася багатоденна мирна демонстрація десяти тисяч осіб (люди танцювали, сиділи на землі). Партійна верхівка Грузії звернулась до союзного керівництва з проханням ввести війська. 8 квітня до Тбілісі перекинули полк із дивізії імені Дзержинського, повітряно-десантний полк, загони міліції особливого призначення (ОМОН) з Пермі та Воронежа, курсантів вищої школи МВС з Горького. Містом курсувала бронетехніка, кружляли бойові гелікоптери.
О третій ночі 9 квітня на проспект Руставелі прибув начальник міліції Тбілісі Гвенцадзе і наказав людям розійтись, погрожуючи застосуванням сили. Протестувальники не рушили.
Та радянських «миротворців» це не зупинило. Близько 4 ранку 9 квітня 1989 р 2550 солдатів і спецпризначенців під командуванням генерала Ігора Родіонова розпочали операцію з придушення демонстрації.
За допомогою шести бронетранспортерів, восьми бойових машин десанту, чотирьох пожежних автівок провели зачистку мирного протесту. У хід пішли ґумові кийки-«демократизатори», гостро заточені саперні лопатки, сльозогінний газ. За 20 хвилин на майдані та навколишніх вулицях залишились лише трупи та важкопоранені. Загинула 21 людина від 16 до 72 років, більшість із них – молоді жінки. Близько 200 осіб було госпіталізовано, тисячі звернулися до лікувальних закладів у наступні дні. Загалом постраждало більше чотирьох тисяч людей – вони отримали поранення та отруїлись сльозогінним газом. Лідерів протесту заарештували.
9 квітня 1991 року, рівно за два роки після трагічних подій у Тбілісі, Верховна Рада Грузії ухвалила Акт про відновлення незалежності країни.
Ця дата стала днем пам’яті загиблих і днем національної єдності. На тому все закінчилось – за вбивства мирних людей не покарали нікого. Генерал Ігор Родіонов став міністром оборони Російської Федерації.
