24 жовтня 1918 р. німецький адмірал Шеєр видав директиву німецькому морському флоту відкритого моря йти в “останню вирішальну битву” проти британців. Німецькі військові добре зрозуміли, що вони – гарматне м’ясо, яке кидають у останню в їх житті битву. У ніч із 29 на 30 жовтня під час якірної стоянки поблизу міста Вільгельмсхафена частина екіпажів лінкорів «Тюрингія» та «Гельголанд» відмовилась іти на смерть. Інша частина екіпажів не була готова зрадити присязі, вони навели на бунтівників зброю та змусили повернутися в порт приписки – Кіль. Понад тисячу матросів заарештували.
3 листопада 1918 р. у німецькому місті Кіль моряки та солдати провели мітинг саме на підтримку арештантів. Вони ухвалили рішення відмовитись вийти в море для боротьби з англійським флотом; розпочати мирну демонстрацію. Військовий патруль відкрив вогонь, розпочав арешти. Загинули дев’ять демонстрантів, 29 отримали поранення. Один матрос застрелив командира патруля. Для придушення заворушень на місце викликали війська, але піхотні частини, які прибули в Кіль, перейшли на бік повсталих. До вечора наступного дня (4 листопада) піхота разом із матросами розбили урядові війська. Вони створили Раду робітничих і солдатських депутатів, на всіх кораблях, окрім одного, що вийшов у море, підняли червоні прапори.
Так мирний мітинг переріс у повстання німецького флоту й Листопадову революцію в Німецькій імперії. 10 листопада 1918 року кайзер Вільгельм II виїхав до Нідерландів, де згодом зрікся престолу. Хоча за Версальським мирним договором кайзера оголосили винуватцем війни, за що мали віддати під суд Міжнародного трибуналу, уряд Нідерландів відмовився видати Вільгельма, країни Антанти полювали за колишнім канцлером «як мокре горить». не надто й “полювали” на нього. Вільгельм жив у Нідерландах до смерті у 1941 р.
