3 вересня 1838 р. у Києві відкрито інститут шляхетних дівчат за проєктом архітектора Вікентія Беретті (батька), добудовував Олександр Беретті (син).
У 1834 році було дано дозвіл на відкриття в Києві Інституту шляхетних дівчат — закритого навчального закладу для дітей дворянського походження. Згодом до основної споруди прибудували двоповерховий корпус.
По суті, це була звичайна середня школа з шестилітнім курсом навчання. Сюди приймали дівчат віком від 10 до 13 років із дворянських родин. Плата була високою, 300-350 руб. за рік. У 1830-50-х рр. в інституті навчалось від 120 до 200 дівчат. У програмі інституту зазначалося: «головна мета освіти» «здобуття відомостей не стільки наукових, як загальних, енциклопедичних», корисних у домашньому побуті. Великої уваги надавали іноземним мовам, музиці, танцям, рукоділлю, світським манерам. Система виховання «інституток» ґрунтувалася на певних патріархальних традиціях, які добре змалював І. Нечуй-Левицький у повісті «Хмари».
Викладачами цього закладу було чимало відомих вчених і діячів мистецтва: композитор Микола Лисенко, Віталій Шульгін, історик, професор університету, Микола Бунге, юрист, ректор Київського університету, Голова Комітету міністрів російської імперії.
Випускницями інституту шляхетних дівиць були:
легендарна українська письменниця Наталена Королева,
відома українська співачка Надія Забелла (Забіла, дружина художника Врубеля);
дочка Вікентія Беретті — Аделаїда (закінчила його в 1848 р.).
Ганна Ковтуненко – майбутня акторка Ганна Затиркевич-Карпинська;
Марія Гортинська (за чоловіком Павлова), перша в царській Росії жінка – палеонтолог.
Тут Леся Українка брала уроки музики у свого дядька Миколи Лисенка.
У радянський час шляхтянок із будівлі інституту виселили. Спочатку там розташували різноманітні державні установи. Потім її вирішили повернути в освіту, розмістивши тут інститут шкіряної промисловості. Але у 1934 році в Київ повернули столицю України і у колишньому інституті розташували НКВС, в 30-х осередок терору і знущань. Підвали було перетворено на камери допитів та місце розстрілу репресованих (до цих пір каземати серед старих киян іменуються «підвалами Мехліса»). Тут було закатовано десятки тисяч радянських громадян.
У 1941 році будівлю інституту замінували і підірвали радянські війська, що відступали (за компанію із Хрещатиком). Було зруйновано всі перекриття та тильну стіну. Після війни будинок тривалий час стояв у руїнах. Реконструкція почалася у 50-ті роки й продовжувалась до 1958 року. В процесі реконструкції було добудовано напівротонду із колонадою, всі внутрішні приміщення (які були повністю зруйновані) перепланували. Інститут перетворили на палац культури – Жовтневий. Тут було створено зал на 2200 місць, а у кривавих підвалах розмістили гардероби та каси. Колишній Жовтневий палац культури, нині Центр культури і мистецтв.
