У 1928 р. на 16-ій Венеціанській бієнале стався тихий культурний бунт: у Радянському павільйоні, де всі твори представляли «радянські художники», з’явилася окрема секція живописців України. На ній було виставлено 17 полотен одинадцяти українців, з яких п’ять бойчукістів: брати Михайло та Тимко Бойчуки, Кирило Гвоздик, Кость Єлева, Василь Седляр. Зіркою став Федір Кричевський із триптихом «Сім’я» і його центральною картиною «Життя» (1925–1927).
Не секрет, що радянська імперія продовжила сповідування царського гасла «Розділяй і володарюй!», тому породили ворожнечу між професорами Федором Кричевським і Михайлом Бойчуком. Плітки-чутки, інтриги розсварювали і учнів художників, але українцям стало лою в головах: вони раділи успіхам кожного, тішилися, що італійська преса найчастіше друкувала репродукції картин Ф. Кричевського, розміщала статті про маестро.
У 1928 і 1930 рр. українці тріумфували на бієнале, жодна національна республіка СРСР ніколи не мала власного представництва, але 1932 року закрита постанова ЦК заборонила Україні самостійно брати участь у Венеційських бієнале.
Худ. Федір Кричевський. Сім’я. 1927 р. Національний художній музей у Києві.
