Зимою 1653 р. московський цар Олексій планував разом з Річчю Посполитою похід на Кримське ханство, але звістка про смерть короля Речі Посполитої Владислава IV та про поразку королівського війська під Корсунем змінила плани.
10 січня 1654 року цар Московії Олексій Романов оголосив війну Речі Посполитій.
18 січня 1654 р. Україна перейшла на бік Московії.
Так у 1654 році розпочалася IV московсько-польська війна за володіння Українською козацькою республікою.
У відповідь весною 1654 року королівське військо розпочало в Україні каральну експедицію, яка мала залякати і змусити козаків повернутись під владу Яна Казимира. Вийшло навпаки: взаємини козаків і московитів зміцніли, союз із Москвою укріпився. Війна продовжувалася з перервами до 1667 року (тринадцять років).
9 лютого 1667 р. у селі Андрусові поблизу Смоленська укладено перемир’я між Річчю Посполитою та Московською державою. Українських делегатів не закликано до переговорів; Москва потайно, без порозуміння з Україною, зріклася на користь Польщі – Києва. Військові дії закінчились підписанням Андрусівського перемир’я на 13 з половиною років, який на понад сто років поділив Україну на дві частини – московську та польську. Кордон пройшов по Дніпру. Московії було «повернуто» Смоленське та Чернігівське воєводства, визнано возз’єднання з нею Лівобережної України, передано на два роки Київ (в умові було кілька застережень, які давали змогу залишити Київ за Москвою назавжди). Запорізька Січ оголошувалася під спільним керівництвом, Правобережна Україна і Білорусь – за Річчю Посполитою.
Царський уряд зобов’язувався виплатити Польщі як компенсацію за втрачені шляхтою землі на Лівобережній Україні 1 млн польських злотих (бл. 200 000 рублів).
Проти Андрусівського перемир’я рішуче виступили гетьманські уряди П.Дорошенка, І. Брюховецького, П.Суховієнка, а згодом і Д.Многогрішного та І. Самойловича, які протягом свого правління практично його не виконували.
