– Люблю я читати коментарі до постів! Приємно, що є читачі, а не гіфочники, лайкачі! – порушує мій спокій Хомівна. От читаю Сергія Сербула: «Дякую, Ганна, нам часто для перегляду історичних подій потрібні поштовхи. І ваші тексти саме такими поштовхами є для мене». Воно ж так і є. От ти пишеш: «12 жовтня 1917 р. першим серед кораблів Чорноморського флоту міноносець «Завидний» підняв український прапор та відмовився його спускати. Із 72 членів екіпажу більша половина були українцями». А ми ж вивчали «Загибель ескадри» О. Корнійчука, і ця подія мала б бути експозицією вистави…
– Та, ні сонечко. Я б починала б з іншого. З того, що 18 червня 860 р. відбувся перший документований «Брюссельською хронікою» самостійний похід руського війська на чолі з князем Аскольдом на Цареград (Константинополь), тобто день прем’єри українського флоту.
І саме 18 червня 1917 р. у Києві продовжив роботу ІІ-й Всеукраїнський Військовий з’їзд під головуванням Володимира Винниченка. Цього дня Симон Петлюра був переобраний Головою Українського Генерального Військового Комітету. З’їзд ухвалив детальний план українізації війська, не згадуючи Чорноморський флот. Отже, 18 червня 1917 р. Симон Петлюра примудрився не помітити патріотичних настроїв матросів і офіцерів, відмовився від створення потужного військового флоту на Чорному морі.
Уже потім нагадала б маніфест команди есмінця, який опублікували всі газети Криму: «Мы, украинцы эскадренного миноносца “Завидный”, подняли свой национальный украинский флаг на гафеле для того, чтобы показать, что, несмотря на вековой гнет, все-таки живы сыны нашей славной матери-Украины. Мы не спустим поднятый флаг до тех пор, пока живы мы и существует миноносец “Завидный”». А далі – бінарний урок із істориком:
– 29 квітня 1918 р. о 16-ій годині в гавані Севастополя всі кораблі української державної фльоти підняли національний прапор.
– Пізно ввечері есмінець «Керч» під червоним прапором вирушив до Новоросійська. Наступного дня слідом за ним вийшли найпотужніших лінкори «Вільна Росія» та «Воля», допоміжний крейсер, кілька есмінців і сторожовиків, тобто пішло приблизно половина особового складу Чорноморського флоту пішла до Новоросійського рейду.
– Біля Севастополя залишився Український Державний Військово-Морський Чорноморський флот. По суті, Радянська Росія порушила умови Брестського миру, вкрала флот в Української держави. На початку травня командувач німецьких військ в Україні фельдмаршал Айхгорн надіслав до Москви ультиматум з вимогою негайно повернути Україні флот. Більшовики відповіли згодою, водночас Ленін послав до Новоросійська таємні накази з вимогою знищити флот. «В виду безвыходности положения, доказанной высшими военными авторитетами, флот уничтожить немедленно», – наказав Ленін. Саме в цей час більшовики вели переговори про мирний договір з Українською державою, обговорювали питання кордонів, віз, поділу царських боргів.
– 10-11 червня лінкор «Воля», допоміжний крейсер «Троян» і 7 міноносців, знову підняли українські прапори, вийшли з Новоросійська і повернулися до Севастополя.
– 12 червня 1918 року було підписано перемир’я між Україною і Росією, згідно з умовами якого уряд РРФСР мав повернути Києву всі кораблі.
– 17 червня 1918 року, через п’ять днів після підписання перемир’я між Україною і Росією, більшовики потопили есмінець «Громкий», наступного дня – дредноут «Вільна Росія» (зверніть увагу на назву!), есмінець «Керч».
– Рівно за рік від мудрого рішення Голови Українського Генерального Військового Комітету, 18 червня 1918 р, пролунав заклик: «Центральна рада просить вас згадати, хто ви… Ви ж українці — сини степів золотих, нащадки славних лицарів Великого Лугу, що колись Чорне море на байдаках проходили і славу здобували на цілий світ. А тепер ви… Хто з вас піде проти своєї історії?»
– Цього ж 18 червня 1918 р., щоб не віддавати Україні за умовами Брестського миру Чорноморський флот, комісар флоту Федір Раскольніков видав наказ: «Навести мінні апарати на тих, хто підійме жовто-блакитний прапор». Біля Новоросійська: відбулися розстріли моряків у трюмі корабля, загинули лінкор, десять есмінців, два міноносці та посильне судно. Вісім сторожових катерів було завантажено на залізничні платформи і перевезено до Царицина, де вони стали основою більшовицької Волзької флотилії. Чи нагадує це мародерство раші на Донбасі?
– Нарешті через 50 років із гаком я зрозуміла загибель ескадри!
Худ. Леонід Перфецький, ветеран армії УНР
Залишити відповідь