30 червня 1828 р. у с. Голінка на Полтавщині народився картограф світової слави Стрельби́цький Іва́н Опанасович.
Українське прізвище «Стрельбицький» має боярське, князівське походження; у ньому увічнено назву родового села Стрільбичі, що під Старим Самбором, в якому Стрільбицькі були війтами. Вперше прізвище згадане в 1243 році за князівських часів Галицько-Волинської держави: Данило з Кульчиць, ловчий у руського князя Лева (Льва Даниловича Галицького).
Родина Івана Опанасовича мала глибокі козацькі корені. Прадід по батьковій лінії Василь Нечипорович був лохвицьким писарем. Дід Стефан Васильович був військовим товаришем у Гетьманщині. Батько, хоч і дворянин, був солдатом; мати, Марія Гамалія, – зі старшинського козацького роду. Син солдата чесно пройшов шлях до найвищого звання – генерала від інфантерії.
Залишившись рано без чоловіка, мати мусила відправити десятилітнього сина до Києва. Він закінчив школу землемірів при 1-й Київській гімназії, у 1849 р. вступив на службу до Межового корпусу. Після реформи останнього у 1852 р. І. О. Стрельбицький одержав одночасно з чином прапорщика посаду межового топографа, на якій пропрацював до 1854 р., а згодом перейшов до Санкт-петербурзького гренадерського полку короля Фрідріха-Вільгельма III.
У 1854–1856 рр. прапорщик Іван Стрельбицький знаходився у діючій армії та брав участь в обороні Севастополя. У 1859 р. закінчив Миколаївську академію Генерального штабу і був зарахований до його військово-топографічного відділу. З 1865 року Стрельбицький Іван Опанасович служив офіцером у Військово-топографічному управлінні генштабу, займався укладанням «Спеціальної карти Європейської Росії». Над картою Іван Опанасович працював протягом шести років. У підсумку вона зайняла 152 паперові аркуші. За неї 1875 року І.Стрельбицький отримав довічний пенсіон; на Міжнародному географічному конгресі в Парижі українцю Стрельбицькому було присуджено медаль цього конгресу. На основі цієї роботи складали карти областей Радянського Союзу через 60 років після видання!
У 1876 році талановитий картограф видав 60-верстну «Генеральну карту Європейської Росії з прикордонними частинами Західної Європи, Туреччини, Персії, Сибіру та Туркестану». А 1874 року видав фундаментальну працю «Обрахунок поверхні Російської імперії в загальному її складі в царювання імператора Олександра ІІ», за яку Іван Панасович здобув найвищу нагороду Російського географічного товариства — Золоту Костянтинівську медаль.
У 1865 році як офіцер Генштабу Стрельбицький взявся за редагування «Спеціальної карти Європейської Росії», а водночас і очолив роботу над нею.
Іван Стрельбицький мав найвище у імперії військове звання — генерал від інфантерії. Вершиною картографічної майстерності Стрельбицького для всього світу стала праця «Поверхня Європи» (фр. Superficie de l’Europe), що вийшла 1882 року французькою мовою. Це перша цілісна праця, у якій за зонами і річковими басейнами вирахована поверхня європейського материка за його країнами та провінціями. Також у праці окремо виділена довжина річок та берегів. Метод обрахунку Стрельбицького настільки сподобався європейцям, що від того часу його «взяли на озброєння» іноземні державні установи.
За наукові роботи Російське географічне товариство удостоїло Стрельбицького найвищої нагороди – Костянтинівської медалі. Французьке географічне товариство теж присудило йому медаль.
За «Спеціальну карту Європейської Росії» Стрельбицький отримав пожиттєву пенсію. У 1875 році у Парижі картографа відзначено медаллю Міжнародного географічного конгресу.
1899 р. Стрельбицький пішов у відставку. Іван Панасович залишив Санкт-Петербург, переїхав у с. Голінку і поселився у невеличкому маєтку, який придбав у місцевого дворянина П.Дорогокуплі. Доживав віку вдівцем.
Помер Іван Стрельбицький від раку на 72-му році життя 15 (28). 7.1900 р. у рідному селі. Поховали його там, де він і заповідав, біля Свято-Успенської церкви на високій горі поблизу річки Сули.
Маєток ученого успадкувала його дочка Олександра. Згодом у село Голінка приїхала внучка картографа Олена Волошина зі своїм нареченим Іваном Недашковським, уродженцем Волинської губернії. Молодята обвінчалися у місцевій церкві і поселилися у будинку І.Стрельбицького.
Більшовики внучку «царського генерала» та її чоловіка зарахували до ворогів радянської влади, хоч спецкартою Стрельбицького користувалися в радянських установах до 30-х років. У 1931 році сім’я Недашковських змушена була втікати з села Голінки аж до Середньої Азії. Будинок влада пристосувала під медпункт.
Та очікуваний порятунок у далекому краї виявився примарним. За абсурдним звинуваченнями Івана Недашковського засудили до 5 років. Покарання відбував у Північному дорожньому таборі НКВС – будував дорогу Котлас-Воркута. Вийшов звідти без ока і з покаліченою ногою. Померли дочка та дружина.
Правнуки Івана Стрельбицького, Григорій та Дмитро, перебували на фронтах Другої світової війни.
У середині 60-х років ХХ століття правнук картографа – Дмитро Недашковський взявся відновити в пам’яті нащадків славне ім’я І.Стрельбицького. Він розшукував матеріали про свого знаменитого прадіда в архівах і бібліотеках Ленінграда, Москви, міст України, листувався з державними установами УРСР.
У наш час «панський маєток» опоряджено, відкрили меморіальну дошку. Могилу І. Стрельбицького було перенесено на сільський цвинтар. За словами місцевих жителів, під час ексгумації цинкову труну відкрили і забрали звідти всі цінні речі. Зараз могила талановитого картографа впорядкована, доглянута, на могилі встановили пам’ятник.
Залишити відповідь