30 серпня 1870 р. у Казахстані м. Усть-Каменогорськ (нині — м. Каракалінськ) народився Лавр Георгійович Корнілов. У 1892 закінчив Михайлівське артилерійське училище, в 1898 р. – Академію Генштабу. Служив у штабі Туркестанського військового округу. Герой російсько-японської війни. Військовий розвідник, поліглот, дипломат і мандрівник був військовим аташе у Китаї (1907—1911).
У 1914-18 рр. командував 48-ою піхотною дивізією, навесні 1915 р. генерал-лейтенант Лавр Георгійович прикривав відступ брусилівської армії. Він втратив усіх бійців «сталевої дивізії» і, поранений, опинився в австрійському полоні. За рік командир бригади втік із табору поблизу Відня. Став командувачем корпусу.
• 1891 – портупей-юнкер
• 1895 – поручик
• 1898 – капітан
• 1906 – полковник
• 1911 – генерал-майор
• 1915 – генерал-лейтенант
• 1917 – генерал від інфантерії
У березні-квітні 1917 р. командував військами Петроградського військового округу, травні-липні — Південно-Західного фронту. З 19.7 (1.8) 1917 до 27.8 (9.9). У 1917 р. — Верховний Головнокомандувач.
У липні 1917 р. Лавр Корнілов наказав українізувати 34 корпус російської армії, яким командував генерал Павло Скоропадський (Перший Український Корпус). Наприкінці серпня, очолив заколот проти Тимчасового Уряду. Після ліквідації заколоту Корнілов був заарештований і ув’язнений (15 верес. – 2 груд.) в тюрмі міста Бихова біля Могилева, звідки втік до м. Новочеркаськ (нині місто Ростовської обл., РФ). 7 січ. 1918 р. Лавр Корнілов разом із генералом Михайлом Алексєєвим очолив Добровольчу армію.
13 квітня 1918 р. 47-річний Лавр Корнілов загинув. Причиною стала граната, що влучила в будинок, де знаходився генерал, під час штурму більшовиками Катеринодара (нині — Краснодар).
Поховали командира в німецькому поселенні Гначбау, а через добу могила Лавра Корнілова була сплюндрована більшовиками, які відкопали тіло, тягали його вулицями міста, а потім спалили.
