22 липня 1930 р. колгоспцентр СРСР встановив оцінку й оплату праці в колгоспах не в грошах, а в трудоднях. Трудодень — це один вихід на роботу, за що обліковець колгоспної контори записував «паличку». Кожен селянин мусив відробити 60—100 трудоднів на рік. Школярі, старші 12 років, мали обов’язкових 50 трудоднів. Хто не виконував, виганяли з колгоспу, відбирали присадибні ділянки.
Видавали платню в кінці року — після того, як колгосп «здавав план». Як підрахував один комсомолець у листі до Сталіна: один трудодень – 37 коп., пачка цигарок – 35 коп. Нерідко колгоспник отримував менший заробіток за трудодень, чим добова норма хліба на одного робітника в блокадному Ленінграді (250 г), у радянських таборах — 350 г житнього хліба, німецьким військовополоненим давали 300 г сірого та 300 г білого хліба…+
Отак, без паспортів і без грошей напередодні голодомору існували кріпаки кремля. За свідченням генерального секретаря та першого секретаря ЦК КП(б)У С.В. Косіора, у 1931 році 48% господарств України нічого не видали на трудодні.
Гіркий фольклор породив цей закон.
«Ой великий трудодень! Рік ішачив – з’їв за день!»
«Ціле літо проробила, кіло проса заробила, гей гуляю Я…»
«Трудодень, трудодень, трудоодиниця –
Батько ходить без штанів, мати – без спідниці»
«Сидить баба на рядні і рахує трудодні:
Працювала сорок день
– вийшов тільки трудодень.
А від того трудодня
голодую я щодня.»
Гроші на трудодні почали давати з 1959 року. Трудодні скасували 1966 року. Ввели фіксовану платню. Паспорти колгоспники отримали у 1974 р. 
