– Лишенько-лебедики! Нащо ти пишеш про таке «униле» слово – унія? – діставала мене Хомівна.
– Слово, як слово. «Унія» утворене від латинського unia — союз. Союз, соузник, союзник – однокореневі слова, де префікс со- (су-) означає разом. Утім ти маєш рацію: сумненький зміст словечка, бо у союз об’єднуються, коли вже виходу немає; при цьому одна сторона тримає верх, інша здається.
– Ага, скажеш! А як же «союз нерушимый республик свободных, сплотила навеки великая Русь»?
– Ти сама собі подумай: «великая Русь» зігнала в одну кошару «республіки свободні»! Хіба може бути свобода у залежних невільників?
– А й правда! Що ж нам втюхували? Добре, так про яку унію ти кажеш?
– Уяви собі: 5 липня 1439 р. Флоренція. Собор Санта-Марія-дель-Фйоре.
– Такий ажурний храм!
– І тут відбувся Вселенський собор католицької церкви, скликаний папою Євгенієм IV. У роботі собору брали участь візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог, константинопольський патріарх Йосиф II, київський митрополит Ісидор. Це сталося в час, коли турки увірвалися на Балкани, уряди Європи, християнські церкви виявили бажання об’єднатися. А оскільки східні сили прагнули матеріальної та військової допомоги від заходу, вони погодилися укласти Флорентійську унію, що визнала вищість папи, прийняття догм католицького віровчення зі збереженням обрядів східної християнської церкви.
– Ага, гроші та зброю нам дайте, нас захищайте – і хай ваше буде зверху? Щось схоже на сучасну Європу.
– Дійсно, зараз спільну загрозу відчувають далеко не всі, тільки країни, що вирвалися з «соціалістичного табору».
Так от Митрополит Київський і всієї Руси Ісидор разом із грецьким архієпископом Василем Бессаріоном підписали церковну Флорентійську унію про об’єднання православної й католицької церков під владою Папи Римського Євгена IV. Підписали унію усі єпископи, які були на соборі. Відкрито відмовився від підписання тільки митрополит Марк Ефеський.
Після повернення до Москви митрополит Ісидор був вороже зустрінутий царем Василем II, постав перед церковним судом, потрапив до в’язниці, але через три роки втік. Проте київський князь Олелько Володимирович ставився прихильно до Флорентійської унії.
У Римі Ісидор став кардиналом і отримав титул Патріарха Константинопольського. За шість місяців до падіння Візантії, Ісидор Київський, патріарх Константинопольський проголосив Унію в Софійському Соборі в присутності Імператора, єпископату, і мирян. А оскільки сподівана військова допомога стурбованого Заходу проти турків не була дана, тому Флорентійська унія не була реалізована.
– Слухай, до чого ж нам ця унія? – мітингувала Хомівна.
– А ти прикинь! По-перше, наслідком унії став розкол Київської митрополії на самопроголошену автокефальну Московську митрополію та Руську (українсько-білоруську). По-друге, рішення Флорентійського собору й до нині не скасовано, бо досі не було скликано Вселенського православного собору, який міг би скасувати рішення, узгоджені на «Флорентійському соборі» (скликанню такого собору перешкоджає РПЦ).
– Ти ба: з минулого стріляє, а в сучасність влучає!
