19 лютого 1900 року у Полтаві 20-річний семінарист Семен Петлюра організував відзначення річниці Шевченка, де виступив харківський адвокат, нащадок наказного гетьмана Полуботка Микола Міхновський. Виступ так вразив Петлюру, що юнак вступив до Революційної української партії (РУП).
У 1916 р. Петлюра добровільно вступив на посаду Уповноваженого Головного Всеросійського Земського З’їзду на Західному фронті. Союз було створено для допомоги уряду імперії в організації постачання армії. Службовці носили військову форму і презирливо іменувалися інтендантами, «земгусарами». Інтендант Петлюра з сім’єю поселився в Мінську, де перебував штаб Західного фронту. Після повалення самодержавства Петлюра організував проведення в Мінську українського з’їзду фронту, на якому був обраний головою української фронтової ради.
За кілька місяців разом із самостійником Миколою Міхновським підготував проведення військового з’їзду в Києві.
21 травня 1917 р. у великій залі Педагогічного музею в Києві завершив роботу Перший Всеукраїнський військовий з’їзд.
Рішення про скликання Українського військового з’їзду для координації дій українського військового руху ухвалили 27 квітня в «присутності членів Організаційного Українського Військового Комітету» (голова – полковник князь Глинський).
1 травня при обговоренні питання про українське військо на засіданні Комітету між обережними обережниками – соціалістами Центральної Ради (Вінниченком і Грушевським) та «нашими фашистами – Міхновським і К.» [вираз Грушевського] пробігла чорна кішка.
18 травня 1917 р. почався чотириденний І військовий з’їзд. У заході взяли участь близько 900 делегатів від 900 тисяч (1 580 702) українських військових російської армії.
Відкрив з’їзд голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський, який пізніше згадував: «Коли стало питання, хто відкриватиме з’їзд і проводитиме вибір президії, я заявив рішуче, що з’їзд скликала Центральна рада, і я, як її голова, відкрию його». Коли до трибуни підійшов нащадок гетьмана Полуботка, двометровий красень, голова Українського військового клубу імені Павла Полуботка поручик Микола Міхновський, геніальний політичний інтриган, який не терпів жодної конкуренції, 50-річний Михайло Грушевський відштовхнув поручика, зайшов на трибуну і відкрив збори. Вихований у шляхетному ставленні до старших, Міхновський отетерів. У спогадах професор записав: «Змагання вийшло в сам момент, коли з’їзд відкривався, у великій залі педагогічного музею, — і мушу признатись: я рішив його тим, що просто злегка відпихнув Міхновського фізичним рухом і відкрив збори. Признаюся, для мене се зісталось доказом слабкості Міхновського як діяча, що він, бувши порівняно зі мною і фізично сильнішим, і досвідченим демагогом, одначе, спасував перед рішучим рухом в такий важливий для нього момент і випустив з рук повід».
До складу президії було обрано С. Петлюру, М. Міхновського, В. Винниченка, Ю. Капкана, С. Письменного.
Делегати з’їзду поставили вимогу, щоб Тимчасовий уряд і Петроградська Рада негайно оголосили окремим актом принцип національно-територіальної автономії України і призначили міністра у справах України. З’їзд визнав Українську Центральну Раду «єдиним компетентним органом, покликаним вирішувати всі справи, що стосуються цілої України».
Соціалісти В. Винниченко, М. Грушевський відхилили пропозицію Миколи Міхновського про встановлення збройним шляхом соборної самостійної Української держави.
З’їзд розглянув проблему українізації армії, земельне питання, проголосив, що «право власности на землю та підземні багатства в автономній Україні повинно належати виключно народові»; наголосив, що «навчання по школах України» має бути безкоштовним, переведеним на українську мову.
Миколу Міхновського, Симона Петлюру обрали членами Українського генерального військового комітету (УГВК). Самостійник Микола Міхновський був незручним для соціалістів Центральної ради, тому дуже швидко вийшов зі складу УГВК. «Усунення» Міхновського сприяло просуванню соціал-демократа Симона Петлюри в УГВК: 28 червня Петлюру обрали до Генерального секретаріату (уряду УНР) на посаду Генерального секретаря з військових справ.
У червні 1917 року Микола Міхновський був серед організаторів Другого українського імені гетьмана Павла Полуботка козачого полку, який не підкорився наказу про від’їзд на фронт і в липні здійснив невдалу спробу захопити владу в Києві. І спрацювала дріб’язковість, амбітність, побоювання конкуренції Симона Петлюри: після заколоту полуботківців Міхновського відправили на Румунський фронт.
У Петлюри виникли тертя з Володимиром Винниченком ще 1904 року, коли Петлюра критикував письменника, завадив йому посісти посаду редактора газети. І ось у 1917-му вони зіткнулися знову: високий, богемно-розбещений красень і сіренький непомітний рахівник, інтендант із внутрішньою магією оратора. Прем’єр-міністр УНР Володимир Винниченко звинуватив Симона Петлюру у конфлікті з Радою народних комісарів Росії. Добився його відставки за «перевищення повноважень». На знак протесту проти більшовицької орієнтації голови секретаріату 18 грудня 1917 року Петлюра подав у відставку і очолив Гайдамацький кіш Слобідської України.
Залишити відповідь