12 cічня 1942 — Рейхскомісар України Ерік Кох видав директиву всім генерал – і гебітс-комісарам про умови відкриття початкових шкіл.
Навчанням і безкоштовними обідами охоплювалися діти віком до 11 років.
У газеті «Нове Запоріжжя» друкували графік підвезення автобусом дітей до школи і до безкоштовної дитячої бібліотеки. Графік залізно виконувався. Якщо діти не відвідували заняття у школі, батьків штрафували, або гнали на біржу праці відпрацьовувати.
У школах запроваджувалася українська мова навчання.
Volodymyr Bandura: Цікаво, чи російська меншина вимагала в той час відкриття російськомовних шкіл, або введення другої державної мови?
Заборонялося використовувати радянські підручники, посібники, плани, програми.
Школу дозволялося відкрити при дотриманні певних умов, зокрема: наявність палива, відсутність небезпеки поширення інфекційних захворювань (дітям робили щеплення проти віспи), наявність достатньої кількості благонадійних учительських сил, відсутність потреби використання шкільних будинків для інших необхідних цілей.
У м. Запоріжжі було відкрито українські церкви, театр, газети і платні бібліотеки (для дорослих). От подробиці від Валентин Бендюг: У Проскурові бібліотеку відкрили після того, як з неї повикидали комуністичну пропаганду та зібрали у населення вцілілі дореволюційні книги. Бібліотека була платною. Жидам категорично забороняли нею користуватися.
За німців багато закладів поділялися на “для німців” і для усіх інших. У Запоріжжі театр ім. Заньковецької (за німців солдатський театр) 
працював українською мовою, ставили нашу та світову класику: Гольдоні, Шекспіра. На афішах театру інколи були написи, що вистава ” nur für die Deutsche”. Театр був у прекрасному стані, його розбомбили “визволителі”, коли гітлерівці відступили.
Від читачів ФБ знаю, що у Кропивницькому театр працював українською мовою, були й вистави «тільки для німців» і німці дарували акторам квіти «за роботу».
Galina Trufan: ·Трохи не в тему. Мама пригадувала, що коли були під німцями, то після бомбардування радянською авіацією німці відразу об’їжджали селище і перевіряли чи немає поранених і загиблих і надавали допомогу. І ніколи такого не робили наші після німецьких бомбардувань …
Maria Chubyk: ·у нашому місті Самборі Львівської області працював військовий госпіталь за німців із їхніми висококласними медиками. там також лікували і наших людей. мого дядька малого (десь 5 років) вдарила коняка в голову копитом, коли діставав м’яча. череп проламала добряче, бо мав слід у вигляді копита на чолі до смерті. німецькі лікарі безкоштовно прооперували в госпіталі. лише батькам не можна було з ним бути, поводилися з ними зневажливо і давали тільки суп раз у день. але дитину врятували
Hrygir Hrebeniuk: Кляті загарбники, коли прабабі Катрі стало зле, на броньованій машині, із Покровки за десять кілометрів, привезли німецького лікаря, який зробив їй кілька уколів, полегшивши її стан.
Уладзь Рымша У Беларусі таксама – пасьля як прыйшлі немцы – пачалася беларусызацыя. Вуліцы сталі пераназываць на беларускія, прыбраўшы ўсялякія “Камуністычныя” ды “Чырвонаармейскія”. Адкрываліся школкі і лякарні.
Друкаваліся кнігі па-беларуску.
Левко Лук’яненко писав, що за німців вперше наївся хліба.
Кілька коментарів про життя під румунською окупацією.
Брати Капранови: Це було і у румунській зоні окупації (Трансністрії). Тільки мовою навчання була румунська. Старі люди у Очакові і досі рахують румунською.
Світлана Скрипник-Дмитричук: ·Українською за румунів заборонялося навіть говорити! Карали на місці! Старі люди кажуть, що всі, хто в совіцькому пашпорті писалися як румуни, румунами насправді ніколи не були!
Володимир Калиновський: Мабуть, усе таки є різниця між окупантами. Я виріс у селі, яке входило до румунської Трансністрії. До війни селяни пережили голодомор і жорстокі репресії. Прийшли румуни і залишили по собі майже до кінця століття вислови (а може, і тепер так говорять, не знаю): “нема на тебе румина”, коли хотіли змусити когось до праці, і “при руминах було краще”, коли оцінювали якість радянського життя. Під час румунської окупації в селі не знали голоду. Прийшли “визволителі”, і тут же влаштували новий голод 1946-47 рр. І ті, і ті – окупанти, але якби свого часу село не “визволили”, а провели вільний референдум, мешканці, може, і досі були б румунами українського походження.
