26 квітня 1840 р. у Петербурзі вийшло друком перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка коштом Петра Івановича Мартоса.
«Мартос» — назва гори та міста в іспанській провінції Хаен. Місто у 1225 році відвоювали у маврів і подарували монахам ордену Калатрави. «Де Мартос» – прізвище іспанських маркізів. Представники роду Мартосів поселилися на півдні України, почали козакувати.
З роду Мартосів був Петро Іванович (1811 — 1880). Петрусь, син успішного полтавського поміщика, отримав пристойну домашню освіту, учився Мартос (1822 — 1827 рр.) у Ніжинській гімназії вищих наук разом із Євгеном Гребінкою, Віктором Забілою, Нестором Кукольником, Аполлоном Мокрицьким; товаришував із Миколою Гоголем. Козацький нащадок у гімназії захоплювався творами декабристів. О. Данилевський, П. Мартос і М. Прокопович поширювали серед гімназистів рукописний вірш «Друзья мои, друзья свободы» К.Рилєєва, за що були покарані «по-отечески розгами» і взяті «под особо строгий присмотр», а Мартос був виключений із гімназії «у справі про вільнодумство».
Він поступив на службу в 2-й український уланський полк. Через десять років відставний штабс-ротмістр став успішним поміщиком. Кожної зими Петро Іванович приїздив у Петербург, відвідував літературні салони своїх однокашників із Ніжинської гімназії вищих наук: Є. Гребінки, Н. Кукольника та М. Маркевича. Разом із Карлом Брюлловим, Михайлом Глинкою там бував Тарас Шевченко. На одному з вечорів Євген Гребінка познайомив Тараса Шевченка та Петра Мартоса.
Тарас, який вечорами бував у літературних салонах і складав вірші, вдень заробляв на життя, малюючи портрети численних замовників, яких сплавляв йому Карл Великий (Брюллов). У спогадах Мартоса читаємо: «Я просив Шевченка намалювати мій портрет аквареллю..» Тарас швидко написав портрет, але трапився конфуз: Мартос програвся вщент і йому нічим було заплатити за роботу. Не заплатити Шевченкові? – Мартос задумався. – Е, ні, – бо весь Петербург гудів переказами, як Тарас вчинив із не викупленим портретом графа Клейнміхеля.
Якось К. Брюллов доручив Тарасові закінчити портрет графа Клейнміхеля. Граф (дуже несимпатична особа) самовпевнено попросив Тараса зобразити його правдиво, що надихнуло Шевченка. Подивився граф на власну парсуну – аж сплюнув – і відмовився платити за портрет. Цю мармизу побачив у Тараса перукар і пообіцяв купити, якщо художник домалює голярські причандалля. Тарас так і зробив, після чого портрет став вивіскою для голярні. Парсуна випадково потрапила на очі цареві і той повелів Клейнміхелю розібратися.
Щоб розібратися «по повній» із кріпаком, граф зажадав купити у Енгельгардта Тараса. Знаючи жорстокий норов графа, Павло, загилив за Тараса 2500 рублів, що в 5 разів перевищувало ціну кваліфікованого кріпака. Після довгого торгу Клейнміхель погодився. Енгельгард похвалився такою вигідною операцією перед дружиною. Софі розуміла, що чекає Тараса у ворога. Вона негайно направила посильного до Гребінки. Євген кинувся до Нестора Кукольника і вже разом вони помчали до Василя Жуковського. Через півгодини Василь Жуковський поїхав до цариці – і вона веліла Енгельгардту відкласти продаж.
Як же розплатитися з Тарасом? Мартос звернувся до Євгена Гребінки за порадою, той запропонував у рахунок боргу надрукувати Тарасову збірку «Кобзар». Для Петра Мартоса це було неважко, адже видавець Фішер заборговував йому в карти «як земля колгоспу» (не одну книгу можна було б надрукувати!), а добряк цензор Корсаков був близьким родичем дружини Мартоса. Пішли вони до Тараса з пропозицією, той погодився і 26 квітня 1840 р. перша збірка «Кобзар» вийшла у світ…
Книгу надрукували накладом 1 000 примірників по 115 сторінок на цигарковому папері. Зворот першого аркуша книжки прикрасили офортом за малюнком Василя Штернберґа “Кобзар із поводирем”.
Збірка містила вісім поезій, надрукованих «ярижкою», бо Емський указ 1876 р. забороняв окрему українську абетку, а до друку допускалися тільки тексти, записані «без отступления от общерусской орфографии».
Відкривав збірку вірш-заспів «Думи мої, думи мої…», який є епіграфом до видання.
Твори Т. Г. Шевченко присвятив тим, хто його підтримував: поеми «Катерина» (В. Жуковському), «Тарасова ніч» (П. Мартосу), вірші «Іван Підкова» (В. Штернбергу), «Перебендя» (Є. Гребінці), балада «Тополя» (П. Петровській). Книжка розійшлася швидко, хоч мала високу ціну в 1 карбованець сріблом. Виторг видавця Петра Мартоса склав не менш ніж 400 рублів сріблом.
Портрет Петра Івановича Мартоса роботи Шевченка не зберігся. Портрет П. Мартоса малював С. К. Зарянко. Два з них належали дочці Мартоса Н. П. Сіверс.
