Знаємо, що Микола Садовський майже 60 років кохав Марію Заньковецьку, шлюбу з нею за законом взяти не міг, дітей вони не мали. 
Але талановитого красеня кохали акторки, зваблювали, а він і не пручався. Тому коханці робили один одному нерви, розлучалися навіки. Після однієї сварки Марія пішла з театру, а Садовський на зло їй одружився з акторкою Євгенією Базилевською. Від цього шлюбу народилося двоє синів – Микола (26 березня 1897–1963) та Юрій (1899-1909). Діти народилися та жили з матір’ю у Прилуцькому повіті Полтавської губернії.
У лютому 1900 р. Садовський грав у дуеті з Лінницькою. Заньковецька з партеру кинула йому білу троянду на ознаку примирення й усміхнулася. Микола низенько вклонився, взяв квітку, підніс її до вуст. Прийшов короткий мир. Микола розлучився з дружиною, забрав собі молодшого сина – і поїхав до Марії. Юрко одразу ж назвав Заньковецьку «мама Марія», а її матір – «бабуня Марія». Так і лишився хлопчик у Ніжині, у бабуні Марії.
І знову Садовський кинув усе; поїхав на Галичину, створив у Львові театр, був його директором і режисером. Заньковецька поїхала в турне селами Полтавщини, Катеринославщини.
Та довгої розлуки ні Садовський, ні Заньковецька не витримали. Він повернувся і вони заснували перший український стаціонарний театр опери та драми у Києві (1907, нині театр оперети). Микола Карпович мав будиночок на хуторі Зелений Клин, але майже не бував там; Марія поселилася у сестри Ліди на Васильківський (поряд із театром). Садовський днював і ночував у стінах свого театру, харчувався у своїй маленькій квартирці, обладнаній на третьому поверсі під дахом театру, страви замовляв у ближчому трактирі. І таки не встояв перед чарами юної «кицюні» – Марії Малиш-Федорець. «Малишка» зачарувала Миколу Карповича, почала отримувати ролі, на які претендувала Заньковецька. Не бувати такому! Маня-Мура влаштувала «господареві гарему» сцену; зібрала речі та виїхала до Ніжину. «Поверни мені Юрка!» – тільки й крикнув Садовський. Повернула. Літо Юрко проводив на хуторі, куди батько зрідка навідувався.
І от 1909 рік, Микола Садовський неперевершено грав Карася: на натягнутих нервах танцював. Перед третім актом листоноша приніс, телеграму від якої усі оніміли. Там йшлося, що 10-річний Юрко помер від сильної застуди. Антракт продовжили, Садовського відпоїли ліками. «Паяц, на сцену!» – сказав актор – і так дограв, що публіці заціпило.
Микола-молодший увесь цей час жив із матір’ю. З 1910 року навчався в Прилуцькій гімназії. У 1917 році Микола Тобілевич закінчив Єлизаветградське кавалерійське училище і відправився прапорщиком на Першу світову.
Після більшовицького перевороту Микола служив у кінному дивізіоні на східному фронті в Запорозькій дивізії УНР. З 30 квітня 1918 року молодший старшина кінного дивізіону при Головному управлінні Генерального штабу Української Держави Гетьмана України Павла Скоропадського. Після усунення від влади гетьмана Скоропадського, дивізіон перейшов на бік Директорії, а Микола Тобілевич був переведений до штабу Східного фронту керувати телеграфістами. 20-річний Микола – командир сотні кінного полку Головного управління Генерального штабу Армії Української Держави.
Служив у полку Максима Залізняка. Брав участь у спільному поході Петлюри і польського війська на Київ. Упродовж 4-21 листопада 1921 року Микола Тобілевич брав участь у Другому Зимовому поході.
Микола Садовський емігрував разом із армією Петлюри. В Ужгороді батько зустрів свого старшого сина Миколу Тобілевича — офіцера армії УНР.
Микола-молодший був не самотнім: в Ужгороді високий красень познайомився з Євгенією Гладиковою, своєю майбутньою дружиною. Утрьох вони добралися до Праги. Молодята оселилися в Празі, де Микола Миколайович Тобілевич здобув освіту на філософському факультеті Карлового університету.
Батько – Микола Садовський-старший жив у селі Мокропси, наймався косити сіно за 30 крон і гальбу пива.
Із 12 листопада 1925 р. до 3 лютого 1929 р. – підполковник Тобілевич був засновником і Головою Громадсько-політичної організації «Легія Українських Націоналістів». 
На фотознімку: сидять зліва направо співзасновники та активні члени Легії Українських Націоналістів Микола Сціборський (засновник та найперший Голова Проводу Легії Українських Націоналістів), Микола Тобілевич (герой статті), Т. Пасічник – Тарнавський, Леонід Костарів, Максим Загривний.
Від 3 лютого 1929 року та до смерті – член ОУН (Організація Українських Націоналістів, мельниківець), м. Прага (Чехословаччина).
Із початком радянсько-німецької війни Микола Миколайович Тобілевич пішов на зов Києва, був Головою Київської міської «Просвіти» (м. Київ).
Помер 66-річний Микола Тобілевич 18 грудня 1963 року в місті Празі, Чехословаччина. Похований на Ольшанському цвинтарі.
