«Ваша мова – ні на часє! Какая разніца!» Совєти так не думали, вони послідовно вбивали мову…
15 листопада 1946 р. запроваджено в навчальний процес новий, ще більш наближений до російського, ніж український правопис 1933 року, «вдосконалений» український правопис, що ставив собі за мету «забезпечити єдність з правописами братніх народів Радянського Союзу, особливо — російського».
Нагальна потреба у новій редакції українського правопису постала тоді, коли радянська армія здала майже всю європейську частину СРСР гітлерівцям.
Уряд у 1942 році звернувся до Академії наук УРСР з пропозицією поновити роботу над урегулюванням і удосконаленням українського правопису. Президія Академії наук доручила в Уфі цю роботу дійсному членові Академії Л. А. Булаховському. Зредаґував правопис Ілля Кириченко. 2 жовтня 1942 року в Уфі дійсний член Академії Л.Булаховський доповів свій проект Президії Академії, що схвалила викладені принципи, а проект передала Урядові. 
28 серпня 1943 року у селі Помірки (під Харковом) у воєнній обстановці відбулася нарада правописної комісії під головуванням Голови Ради Народних Комісарів УРСР тов. М. С. Хрущова. У присутності Голови Президії Верховної ради УРСР тов. М. С. Гречухи, Секретаря ЦК КП(б)У тов. Д. С. Коротченка, Заступника Голови Ради Народних Комісарів УРСР тов. В. Ф. Старченка і Секретаря ЦК КП(б)У по пропаганді тов. К. З. Литвина.
У обговоренні проекту українського правопису взяли участь: М. Бажан, Л. Булаховський, М. Рильський, П. Тичина, Ю. Яновський та інші. Проект в основному було схвалено, жодної пропозиції українських науковців не було прийнято; затвердження доручено Народному Комісарові Освіти УРСР Павлу Тичині.
8 травня 1945р. проект було ухвалено постановою Ради Міністрів УРСР і затверджено Народним Комісаром Освіти УРСР П. Тичиною. За вказівкою Наркомосвіти УРСР того ж року «Правопис української мови» був виданий мільйонним накладом, як підручник. (Коли Павло Григорович відмовився підписати наказ, що батьки мають право вибирати буде їхня дитина вивчати українську мову чи ні, його одразу ж звільнили з посади).
15 листопада 1946 р. (посеред навчального року) запроваджено в навчальний процес новий, наближений до російського, «вдосконалений» український правопис, що ставив собі за мету «забезпечити єдність з правописами братніх народів Радянського Союзу, особливо — російського». Українці називали правопис російсько-рОсійським.
Слово – зброя, тому її чистка – завжди на часі.
